'Волинь' - незалежна громадсько-політична газета, новини економіки, політики, освіти, культури, спорту, програма телепередач
ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №578 СУБОТА, 9 ГРУДНЯ 2006р.
ПЕРША | АРХІВ | ВІДГУКИ | РЕКЛАМА | КОНТАКТИ | RSS
 ЗМІСТ    |    ПЕРША
 ЕКОНОМІКА
 ПОЛІТИЧНА КУХНЯ
 ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО
 ЛЮБИТЬ-НЕ ЛЮБИТЬ
 ПРОБЛЕМА
 РЕЗОНАНС
 НАШЕ ЗДОРОВ'Я
 СТАДІОН
 ВСЯКА ВСЯЧИНА
ПОШУК ПО СТАТТЯХ


ПИТАННЯ ТИЖНЯ
ЧИ НАСТАНЕ В УКРАЇНІ МИР ДО 1 СІЧНЯ 2015 РОКУ?

ТАК
  33 %
ТАК, НАВІТЬ ЩЕ ДО ЗИМИ
  31 %
НІ
  36 %

Всього проголосувало: 716






РЕЗОНАНС

БАГАТІ І БІДНІ

Пригадується, які великі надії на краще життя ми покладали у зв'язку із незалежністю України. Порівнювали наші потенційні можливості із розвинутими країнами Заходу - Францією, Австрією та іншими. Нарешті, мовляв, і ми так будемо жити, по-людськи. І строк для досягнення омріяного заможного життя відводили дуже короткий - три-п'ять років.
     Минуло вже у кілька разів більше часу. І що ми маємо?

     
     Завітайте у будь-яке наше село - скільки там одиноких престарілих людей, які заледве зводять кінці з кінцями! Скільки збайдужілих і здеградованих цілком працездатних чоловіків і жінок, котрі не знайшли себе в нових умовах і опустилися на самісіньке соціальне дно, заливаючи своє безталання сивухою! А кругом родючі поля, зарослі бур'яном та лозою, яких нічим і нікому обробляти.
     А які ідилічні сільські краєвиди поставали перед нашою уявою на початку незалежності. Наші працьовиті селяни, які стануть, нарешті, справжніми хазяями на своїй землі, перетворять знівельовані колгоспні села в сучасні високопродуктивні виробництва, у своєрідні оазиси благополуччя. Україна стане, нарешті, і тим, що їй призначено Богом і історією, - житницею всієї Європи.
     І ось маємо те, що маємо: замість реформування села і виведення його на сучасні цивілізовані виробничі стосунки і передову технологію - розруху. Ми не тільки не вийшли на новий, якісний рівень, а й загубили, розтягнули, мов середньовічні варвари, ті основні засоби, які були. І тепер мало того, що не маємо чого запропонувати Європі на аграрному ринку, ми сунемо звідси всякий старий мотлох, а можливий вихід на європейський ринок нас лякає, як якесь стихійне лихо, бо хіба ми можемо там конкурувати при нинішньому стані сільської економіки.
     У містах рівень життя і ділової активності не набагато вищий. Базарний ринок і гендельне використання близькості кордону в Європу - не той грунт, на якому можна досягти стабільності і добробуту. Високий рівень безробіття при низьких темпах економічного зростання і розвитку підприєм-ництва постійно живить середовище люмпенства, алкоголіків, злодіїв, людей принижених, без майбутнього.
     І в той же час ми бачимо касту багатих, навіть неймовірно багатих, які невідомо де і як за дуже короткий строк нагромадили свої великі статки. Відомий нам лозунг відомого короткострокового Президента про те, що чим більше у нас буде багатих, тим багатшою і міцнішою буде країна, виглядає нині як безсоромний глум і знущання із простих порядних людей. Бо ми добре знаємо, яким нечесним шляхом здобувалося це багатство. І за рахунок кого воно здобувалося.
     Ось дані свіжого соціологічного дослідження на дуже дражливу і мало вивчену тему - скільки у нас багатих і бідних. Третина опитаних однозначно відповіла, що вони бідні. Сорок п'ять відсотків вважають себе небагатими (але ми знаємо, що люди вкладають у це поняття - це ті ж самі бідні, але не зовсім голодні). Сімнадцять відсотків опитаних віднесли себе до середнього класу, тобто до самодостатніх у певній мірі людей, проте із суттєвими обмовками щодо нестабільності такого становища. І лише одна десята відсотка вважають себе забезпеченими. Ось така сумна і гірка статистика.
     Ще прикріше те, що прірва між багатими і бідними не тільки не меншає, а стає все ширшою і глибшою. З одного боку купка нуворишів, користуючись безконтрольністю і безкарністю, прибирає до своїх рук все більші і більші багатства, з іншого - розширюється зона крайньої бідності за рахунок безробітних, тих, хто не знайшов себе в цьому дикому капіталізмові, за рахунок нужденних пенсіонерів, інвалідів, алкоголіків і наркоманів. Кожен новий уряд, які змінюються швидше за волинську погоду, обіцяє нам щоденну турботу про людей, вихід із кризи, називають навіть привабливі показники економічного зростання і зміцнення бюджету країни, але - дивна річ - основна маса людей цього не відчуває. Хоч нас наполегливо переконують, що реальні доходи населення зростають, але чомусь ці «реальні» доходи вперто обминають наші кишені.
     Різке, тривале і безнадійне розшарування на багатих і бідних - це не тільки економічна, соціальна та моральна категорія. Це питання стабільності і життєздатності суспільства, питання, від якого безпосередньо залежить, яким буде майбутнє країни і чи має вона це майбутнє взагалі. Держава з такою визивною поляризацією багатства і бідності, з такою кричущою несправедливістю без конфліктів, без збурень і навіть непередбачуваних катаклізмів навряд чи довго може існувати. У суспільстві накопичується негативна енергія, яка може досягти критичної маси. В суспільно-політичну теорію введено навіть спеціальний коефіцієнт, який визначає співвідношення доходів найбагатших і найбідніших, а також співвідношення кількості бідних і багатих. Так-от, показник цей у нас загрозливо високий і вже тривалий час не знижується, скоріше - навпаки.
     Звичайно, зовсім інакше, з розумінням сприймалося б збагачення певної частини людей, якби це відбувалося за рахунок чесної праці, якихось особливих здібностей, а не шляхом обману, різних махінацій, сумнозвісної прихватизації. Ми бачимо, як хитрі ділки обкрадають чесних людей, жирують на народному тілі, без особливих зусиль сколочуючи крупні капітали. На наших очах процвітає тіньова сфера, окупувавши навіть за офіційними даними половину економіки. Підприємства, фірми і організації масово не сплачують податки, безсоромно обкрадаючи таким чином не лише наших пенсіонерів, а й вчителів, культпрацівників, медиків і хворих. Всі це бачать, але злісним порушникам роками тільки їм відомими способами вдається уникати відповідальності.
     Дивна у нас країна, дивні, що суперечать здоровому глузду, порядки. Як підмітив, будучи міністром внутрішніх справ, Юрій Луценко, повсюди панує корупція, але нема корупціонерів, здійснюється безліч злочинів, але нема злочинців. А він то добре знав, що говорить. Коли порушення справедливості і законності стає явищем, до якого суспільство починає звикати, - це, мов іржа залізо, роз'їдає основи нашої державності.
     Головне, що відкриває шлях таким руйнівним процесам і явищам, на мою думку, - відсутність дієвого і постійного контролю за всіма структурами, за всіма ланками владного державного механізму з боку суспільства. Ми тільки гарно декларуємо, що носієм влади у нас є народ. Насправді прості, малоімущі і навіть середнього достатку люди зовсім усунуті від участі в управлінні державними справами, позбавлені можливості якось впливати на діяльність чиновників навіть нижчої ланки, на політичні, економічні і соціальні процеси.
     За радянських часів були хоч формальні значною мірою атрибути і механізми такого впливу - через органи народного контролю, громадські організації, участь у виборних органах. Тепер і цього нема. Еліта, органи влади самі по собі, а народ ніби десь збоку. Подивімося на склад Верховної Ради - у ній суцільно дуже багаті люди. Та що там про парламент говорити - подібне ми бачимо і у місцевих радах. Хіба там часто знаходиться місце для працьовитого сільського господаря, рядового робітника чи навіть культпрацівника, вчителя? За принципом ваги гаманця визначається і «вага» в суспільстві, комплектуються керівні органи і у владі, і у різних партіях на всіх рівнях. За час нашої незалежності, на жаль, відбувся чіткий ієрархічний поділ на багатих, які правлять, і основну частину суспільства, яка бореться за виживання. І тільки Майдан в єдиному патріотичному пориві об'єднав націю. Але з цього сплеску активності наші державні мужі і політики ніякого висновку не зробили.
     Є ще одна ілюзорна сентенція, яку час від часу повторюють політики, - що багаті поділяться із бідними. Можливо, десь у цивілізованих країнах так воно і відбувається, та й то навряд чи свідомо і добровільно, а як результат певних суспільних механізмів та вимог. У нас ми бачимо зовсім інше - запеклу боротьбу за ласий шматок, боротьбу за владу між мільйонерами і мільярдерами. І, звичайно ж, не заради того, щоб зробити країну багатшою, а життя людей - заможнішим, а заради своїх суто меркантильних інтересів.
     Ми пам'ятаємо, якими щедрими на обіцянки і велелюбними були грошовиті представники різних політичних партій перед виборами. З їх барського стола дещо й перепадало нужденним виборцям: тому - гроші на ремонт квартири чи на лікування, іншому - прокладена дорога чи підведений газ. Де вони тепер, ці піклувальники за народ? Особливо з тих, хто не пройшов у парламент. Скільки красивих слів наговорив, скільки сміливих планів накреслив перед поліщуками наш іменитий земляк, депутат попереднього скликання Верховної Ради Ігор Єремєєв. Але не пройшов у парламент - і тільки його й бачили. Ніби у підпілля пішов. Невже так збіднів за час виборчої кампанії, що тепер не до благодійництва і меценатства? Ні, мабуть, справа в іншому.
     Я часто ловлю себе на думці, що багаті люди, якщо не за покликом совісті, то заради інстинкту самозбереження, заради того, щоб нещасні бідаки їх не проклинали, повинні були б ділитися нахапаним, пробачте, надбаним, із своїми ближніми. Ні, не налаштовані їх серця і душі на таку благородну хвилю. Вони дивляться на бідних, як слон на моську. Думають, нажилися - і Бога за бороду схопили. Ні, Бог і справедливість - все-таки на боці нужденних.
     Звичайно, я не схильний в усьому звинувачувати багатих, тих, хто прагне жити заможніше, і виправдовувати усіх бідних, тільки співчувати їм. Якщо бідує престарілий одинокий і хворий - держава і суспільство зобов'язані стати на їх захист. І зовсім інша справа, якщо не може дати собі ради молодий і здоровий чоловік. Важко збагнути, чому це в деяких селах керівники господарств не можуть загітувати працездатних людей за досить високу плату для роботи на фермах і механізаторами. І не скажеш, що вони заможно живуть. Але більшого їм ніби і не треба. У деяких поліських районах немало сімей задовольняються тим, що живуть на «чорнобильські» гроші.
     Ясна річ, багатьох підкошує безробіття. Але, мабуть, ще більше людей збайдужіло, пливе за інерцією. Одержують допомогу по безробіттю - і добре, вони не проявляють ніякої ініціативи, аби знайти роботу або завести якусь справу. Я вже не говорю про тих молодих людей, які живуть на пенсію своїх батьків.
     Не може не тривожити те, як багато людей змирилося із своїм принизливим становищем, із статусом другосортних і не борються за своє місце в житті. Вони задовольняються малим, їх потреби, запити й інтереси - на рівні первісної людини. А коли втрачено почуття гідності, нема вимогливості до себе, самоорганізації і внутрішнього стимулу, тоді важко чимось зарадити. До того ж треба мати на увазі, що в умовах вільної конкуренції і не дуже організованого ринку перемагає і виграє не тільки більш сильний і вмілий, а й більш хитрий, спритний і нахрапистий.
     Всім треба усвідомити просту істину: чесних людей будуть обхитряти і обкрадати доти, доки ми дозволятимемо це робити. На «доброго царя», який всіх розсудить, сподіватися марно. Як і на високу свідомість і мораль. І добровільно багатий з бідним не поділиться. Повинні працювати справедливі принципи, закон і при цьому проводитись гуманна соціальна політика. Коли у щойно прийнятому парламентом державному бюджеті на 2007 рік мінімальна заробітна плата встановлена значно нижча за прожитковий мінімум, коли пенсії вибраних у десятки разів перевищують пенсії рядових людей, про справедливість та гуманність говорити не доводиться. І це при тому, що ціни на товари, плата за квартиру і житлово-комунальні послуги і загалом інфляція постійно зростають і з'їдають і так невеликі наші статки.
     Поділ суспільства на багатих і бідних був і буде. Але відбуватися це має за нормальними і справедливими життєвими законами як мірило рівня працьовитості, сумлінності, професійності і здібностей. У нас, на жаль, спрацьовують принципи зовсім інші. І тому невеликій частині людей багатство дається дуже легко, а більша частина суспільства дуже важко виборсується із злиднів. А це нівелює стимули до праці, до самовдосконалення і до досягнення мети, гідної людини, породжує зневіру, різні негативні явища і нестабільність. На прогрес і світле майбутнє за такої ситуації розраховувати не доводиться.
     
версія для друку...                                                     обговорити статтю можна тут >>
Розповісти друзям:

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
читати далі...

ВОЛИНЬ






УКРАЇНА І СВІТ






© 2003-2012 УкрБизнес ПЕРША | АРХІВ | ВІДГУКИ | РЕКЛАМА | КОНТАКТИ | RSS