Ця вулиця у селі Бірки Любомльського району, мабуть, не випадково носить ім'я Мічуріна. На ній живе відомий місцевий садовод Вадим Марчук. Його будинок навряд чи переплутаєш з якимось іншим. Все обійстя буяє пишною зеленню: яблуні, груші, сливи, вишні, черешні, кущі малини, смородини, порічок, агрусу, ожини, винограду. Кожен куточок на подвір'ї - то окреме царство різних плодових культур, на розмноженні саджанців яких спеціалізується Вадим Марчук.
     
     Олена ДУДКЕВИЧ
     
     ПРОЯВИЛИСЯ ДІДОВІ ГЕНИ
     Сідаємо розмовляти із садоводом просто у садку, милуючись яблуневим цвітом.
     - Мені захоплення садівництвом, напевно, від діда Антона Лукича передалося, - розповідає Вадим. - Ото які старі садки по Бірках є - то його рук справа. Ще за Польщі садівництвом займався, ретельним чоловіком був. І як воно часто трапляється, гени не в дітях, а у внуках проявилися. Пам'ятаю, як у класі 8-му заліз на дідове горище. Там у скрині знайшов томи Мічуріна, різні малюнки з описами культур. Тоді зробив у своєму щоденнику запис: «Хочу займатися садівництвом».
     Відтоді особистий щоденник Вадима став поповнюватися все новими записами, але вже пов'язаними із різними особливостями сортів дерев та кущів.
     Не був Вадим зразковим учнем у школі, хоч батьки вчителювали. Не тому, що важко навчання давалося, просто змалку проявлялось у його характері свободолюбство. А ще захоплення садівництвом настільки полонило його серце, що віддавався йому без останку. Найбажанішим місцем для хлопця став Нікітський ботанічний сад. Будучи ще зовсім юним школярем, сам сідав на потяг і їхав до Криму. Ночував у порту в Ялті. Терпів незручності, але ж яку винагороду отримував! Спілкувався з фахівцями, збагачувався знаннями. Тому питання вибору майбутньої професії, можна сказати, у нього не виникало.
     Вадим став студентом Київського аграрного університету (колишньої сільськогосподарської академії). Вирушаючи до столиці, хлопець дав собі слово: «Що б там не відбулося і де б я не був, обов'язково повернуся на рідну Волинь садити сади!» І хоч пропонували Вадимові залишитися в Інституті садівництва, а пізніше не раз на роботу запрошували і до Білорусі, і на митницю, чоловік залишився непохитним у своєму виборі.
     ВАЖКО НЕ ПОСАДИТИ, А ЗБЕРЕГТИ
     Перед місцевими людьми Вадим мало афішує свою діяльність. Каже, що рівень моралі сьогодні залишає бажати кращого. А тому він чимало часу та енергії затрачає на те, щоб вберегти свій сад та розсадник від банального розкрадання. Мабуть, тому Вадим більше розкривається перед людьми, які до нього здалеку приїжджають.
     - Мені як фермеру виділили 5 гектарів землі. Але вони далеко від дому. Заклав там сад і розсадник. Та посадити дерева за усіма вимогами просто не можу, бо від того саду нічого не залишиться. Люди не завжди можуть навіть розібратися, які саджанці їм потрібні, тому часто просто роблять шкоду. Мрію про те, що колись зможу свій сад поближче додому перенести. От коли б мав тут 5-6 гектарів землі, можна було б розвернутися. І полив організувати, і саджанці нормально висадити. А так можу сказати, що втримати цю нішу вдалося, а ось облаштувати все, як треба, поки що ні.
     Ще коли тільки починав займатись садівництвом задля промислу, Вадим виробив для себе просту формулу: працювати так, щоб будь-яка людина, яка приїхала до нього навіть за тисячу кілометрів, змогла знайти для своєї присадибної ділянки найкращі саджанці плодових культур, зокрема, з точки зору стійкості проти хвороб і шкідників, автономності рослини.
     У садівництві є кілька підходів. Один із них - промисловий, коли вирощуються найпопулярніші сорти, які у першу чергу цінуються за смак. Але промислові сорти рідко бувають стійкими. Бірківський садовод переконаний, що українці - не є садівничою нацією і доглядати за садом так, як належить, можуть тільки одиниці. Тому, добре знаючи людську психологію, Вадим робить ставки на автономні і стійкі сорти рослин, які не потребують аж надто ретельного догляду. Його саджанці розходяться далеко за межі Волині.
     - Я розумію, що мені найкраще орієнтуватися на свій регіон. Але був час, коли на Волині про мене ще зовсім мало знали, - каже Вадим, - а всі саджанці ішли на Київщину. Може, тому, що там навчався і мав багато друзів.
     У нього і зараз їх не бракує. Спілкується із садоводами Росії, України, Польщі і навіть Франції. Обмінюється досвідом і новинками. Вважає себе «новачком зі свіжим поглядом» і переконаний, що про ті культури і сорти, про які люди довідаються років через 5, він знає уже сьогодні. Але, як сам зазначає, має один мінус: досі не сформував команди однодумців. Тож біля свого немаленького саду порається удвох із помічницею Людмилою.
     
     БУТИ НЕ СПОЖИВАЧЕМ, А ТВОРЦЕМ
     Йдемо протоптаною стежкою до розсадника. Обабіч вириті рови, неподалік - копанка, повна води.
     - Вадиме, на Поліссі рівень грунтових вод доволі високий. Чи не впливає це згубно на дерева? - запитую у садовода.
     - Знаєте, садки можна і на камінні вирощувати, якщо захотіти. От, приміром, не будете ж ви будинок переносити чи змінювати ландшафт, якщо на Поліссі живете і хочете мати садок. Для цього варто лише зробити земляний насип метра півтора висотою. Так, як ми он у сусіда зробили, коли сад закладали. Бачите, з точки зору росту і розвитку почувається він прекрасно. Інша справа - зі шкідниками вчасно боротися. Без цього сьогодні отримати нормальний урожай неможливо. Щоб хороший урожай зібрати у промисловому саду, дерева потрібно обприскувати 10-15 разів на рік.
     - А чи не шкодить така кількість «хімії» здоров'ю людини?
     - Якщо дотримуватись усіх норм і термінів, шкода від обприскування буде мінімальною. Повірте, що разом з усілякими соусами, майонезами і йогуртами ми споживаємо більше «хімії». Щоправда, існують недобросовісні фермери, які зловживають обприскуванням, порушують технологію. Тоді шкода, звичайно, більша.
     На Вадимове переконання, у навалі шкідників і хвороб винні самі люди, які ведуть споживацький спосіб життя по відношенню до природи, і демонічний стиль життя загалом. Все дуже просто: негативне притягує негатив. Ми ж маємо запровадити божественний стиль стосунків не тільки між собою, а й до природи, бо це - теж творіння Боже. У сприйнятті світу Вадим керується вченнями, що їх принесли Олена та Микола Реріхи.
     Цікавлюся у Вадима, чи є у його саду щось таке, виведене особисто ним. Дізнаюся, що у душі чоловік почувається справжнім селекціонером. У свій час пробував вивести низькорослі швидкоплідні горіхи. І хоч поки що не може похизуватися, що з того вийшло щось путнє, та певні напрацювання є. Непроста то справа селекціонування, адже щоб один повноцінний сорт вивести, іноді треба кілька десятків років затратити.
     Наостанок запитую у фахівця про свій улюблений сорт яблук, який на ринку чомусь називають «яблуко-груша». Невже справді яблуню з грушею схрестили? Вадим сміється з моєї наївності і каже, що насправді ні яблуко-груша, ні яблуко-персик, ні яблуко-полуниця не мають ніякого відношення до культур, з якими їх пов'язують. Вони лише за смаком віддалено їх нагадають. А люди, щоб краще їх ідентифікувати, придумали такі назви. Яблуко-груша - це американський сорт солодких яблук Голден делішез, який дуже добре гібридизується і на основі якого виведено чимало інших сортів, першокласних за смаковими якостями.
     Реалізовуючи свої саджанці, Вадим Марчук обов'язково надає покупцям усю вичерпну інформацію по садінню і догляду за культурами. Причому у роздрукованому вигляді. Це справжній маленький посібник для садовода-початківця.