«Завжди захоплювався історією своєї країни, - каже актор.
Зі сцени – на фронт: рожищенський актор лялькового театру пішов добровольцем на Донбас
«Дорослі – але в душі все одно діти», - так називають себе актори театру ляльок. Бути справжнім чарівником та дарувати гарний настрій дорослим і малим – це саме їх покликання. Володимир Віннік – серед них
Володимир народився та виріс у селі Щурин Рожищенського району. З дитинства мріяв присвятити своє життя творчості, а саме, театру. Та після школи не склалося. Працював на будівництві аж у Старовижівському районі. Але почувши від друзів, що у Луцькому театрі набирають акторів у студію «Ромашка», вирішив спробувати свої сили, пише Район.Рожище.
Тренування, репетиції, і ось він, перший дебют
Робота актора ляльок зовсім непроста. Вистава триває 45 хвилин, зазвичай, актору в ній доводиться грати не одну роль, а дуже часто - і три, й чотири. Складно щоразу змінювати свій тембр голосу. А буває, що Володимиру доводиться грати й по чотири вистави на день.
«Так, спочатку було важко говорити різними голосами, сидів вечорами – тренувався, - зізнається співрозмовник. – Але якщо ти йдеш працювати у театр, то повинен віддаватися на повну. Актор має завжди бути в хорошому гуморі, бо від його емоції залежить якою буде вистава. Найголовніше в професії лялькаря – це універсальність та майстерне володіння лялькою, своїм голосом та своїми емоціями. Завдяки багатьом тонкощам створюється магія вистави».
Окрім роботи, яка приносить масу задоволення, Володимиру подобається, що актори багато гастролюють Україною. Співрозмовник каже, що майже у кожному місті уже побував, окрім Криму, Луганська та Донецька. Але впевнений, що обов’язково колись приїде до діток і цих міст.
«Завжди захоплювався історією своєї країни, - каже актор. – Тому подобається бувати у різних містах, відвідувати пам’ятки архітектури, дізнаватися щось нове та бачити на власні очі підтвердження багатьох історичних фактів. Звісно, втомлюють постійні переїзди, але все це компенсується при першій же виставі, де найкращі в світі глядачі – діти».
«Завжди захоплювався історією своєї країни, - каже актор. – Тому подобається бувати у різних містах, відвідувати пам’ятки архітектури, дізнаватися щось нове та бачити на власні очі підтвердження багатьох історичних фактів. Звісно, втомлюють постійні переїзди, але все це компенсується при першій же виставі, де найкращі в світі глядачі – діти».
А «гарячих точок» на рахунку Володимира було чимало. І втрачати бойових побратимів теж доводилося. Але відома усім фраза «хто, як не я», рухала молодого бійця вибраним шляхом. І хто його знає, як би було далі, якби не втручання військового керівництва у добровольчі батальйони.
Володимир зізнається, що після повернення на мирну землю, було важко. Різні політичні погляди, запитання «скільки заробив в АТО» та вдаваний людьми патріотизм й любов до Батьківщини на свята під час концертів, не давали хлопцеві спокійно відійти від війни. Але згодом від складної життєвої ситуації знайшлися найкращі ліки – Володимир повернувся у театр.
«На базі в Дніпропетровську, згідно із наказом президента, було наказано здати зброю та перейти служити в ЗСУ, - каже Володимир. – Почалася така собі окопна війна: ні наступу, ні оборони. Від ЗСУ навіть були накази не відстрілюватися, коли по нас летіли кулі. Прийшов момент, коли мені це все набридло, я ж прийшов воювати, а не бігати по плацу».
Володимир зізнається, що після повернення на мирну землю, було важко. Різні політичні погляди, запитання «скільки заробив в АТО» та вдаваний людьми патріотизм й любов до Батьківщини на свята під час концертів, не давали хлопцеві спокійно відійти від війни. Але згодом від складної життєвої ситуації знайшлися найкращі ліки – Володимир повернувся у театр.
На завершення розмови, Володимир каже, що жалкує лише за тим, що ще ні разу не приїздив з театром на рідну рожищенську землю. І по-секрету зізнається: «Знаєте, а я ні разу в житті не бачив лялькової вистави, як глядач. Лише як автор, а ще із-за куліс».
