На Волині 100-річний ювілей Євдокії Вітюк назвали святом села

Ще ж бо!  Селом і досі котиться приязний відгомін про урочистості, які у квітні родина і односельці приурочили 100-літтю Марії Антонівни Кліментович.  А минулої неділі шклинці знову велелюдним святом назвали ювілей корінної мешканки цього поселення Євдокії Спиридонівни Вітюк.  Довгожителька народилася 13 травня у 1918 році! Уявляєте? Післяреволюційні будні, Голодомори, Перша і Друга світові війни, повоєнні лихоліття і сталінізм… Життя бабці Євки було свідком усіх цих напастей, жіноча доля переборювала їх, скільки старчило сили.  Журба обіймалася з радістю: як на небі після громовиці з’являється веселка, так і  в очах Берегині після гірких сліз сходила сонечком усмішка, вдячна Богові за дароване життя.

Довгожителька народилася 13 травня у 1918 році!

До оселі ювілярки їхали з Володимиром Солтисом і вокальним ансамблем будинку культури села Шклинь. Жителі цього населеного пункту славляться в горохівській окрузі не лише хазяйновито-завзятою вдачею, а й  співучістю! Пісні, дотепний гумор, вишивання та інші мистецькі жанри сільські соловейки поважають настільки, що не лише радують люд концертами у закладі культури, а й започаткували чудову традицію вітати іменинників, ювілярів, вшановувати урочистими дійствами видатні особистості, героїв…

Для Євдокії Вітюк директор будинку культури Галина Данилюк і її дзвінкоголосі колежанки завідувач бібліотеки-філії Оксана Вінчук, Ольга Лац, Тетяна Бучман, Світлана Курка, Леся Дзіндзя теж готували зворушливий сценарій,  серед суцвіття українських народних пісень вибрали найгарніші, найстаровинніші, які колись співали її вуста, а зачувши тепер, підспівувало серце, бо старенька мало говорить. Ідучи до століття, яким Господь  обдаровує на землі обраних, натомилися ноги і пам’ять довгожительки… 

Воістину, вона - щаслива жінка ще й тому, що нажила чудову велику родину! У день її іменин, які співпали з Днем матері, на подвір’ї і в світлиці Вітюків гомоніли діти, онуки, правнуки, близькі і далекі родичі, сусіди…

Воістину, вона - щаслива жінка ще й тому, що нажила чудову велику родину! У день її іменин, які співпали з Днем матері, на подвір’ї і в світлиці Вітюків гомоніли діти, онуки, правнуки, близькі і далекі родичі, сусіди…

Розповідаючи мені про свою неньку, серцем підбирала слова Надія Петрівна Вітюк (тепер Дубчук), яка зі сім’єю живе у Луцьку, та ще зветься дитиною, поспішаючи до мами у село. 42 роки почувається господинею на ще батьківському подвір’ї Євдокії Спиридонівни її невістка Валентина Талімонівна.  Жінки зі сином ювілярки Василем Петровичем  почергово розповідали про  долю Берегині-старійшини. Втирали  сльози на очах, усміхалися з гордістю за її Боголюбивість, мудрість, працьовитість, жіночу покірність, вірність, турботу, материнську ніжність, золоті руки, хазяйновиту вдачу, духовну щедрість, гостинність, людинолюбство … 

Вона народилася третьою з чотирьох сестер. Всі надто рано почали плакати за ласкою мами Марії. Коли її хоронили, Євці було вісім років. Діти як діти, все чекали, що ось-ось і в їхній хатинці знову стане весело від неньчиних клопотів, але одного дня в хату зайшла інша жінка і стала порядкувати по-своєму. Тато Спиридон одружився вдруге. Дружину вибрав любу собі і донечкам. Оксана годила всім і доглядом, і серцем. А чоловік, якого полюбила разом із чотирма напівсиротами і з яким народила сина, через два роки помер. 

Пані Марія і пані Валентина згадували, що бабця Оксана була дуже доброю і прожила 96 літ!  

Чи розказувала щось іменинниця дітям про воєнні роки? Родина каже, що з її життя можна книгу писати і вже через хвильку цікаво оповідає черговий епізод з нього про те, як у 1944-му  у розвалинах сільського магазину юна Євдокія знайшла пораненого солдата. З подружкою довго виходжували бідолашного: перев’язували, носили їсти і повернули до життя. А ще у найстаршої жительки Шклиня найдовший трудовий шлях. І дівкою, і одружившись із своїм хазяйновитим Петром, вставали до сяйва світанкової  і йшли на спочинок, як згасала вечірня зорі! Працювали вдома і в колгоспі так важко, що одного дня у Євдокії Спиридонівни відняло ноги. Пані Марія донині дякує лікарям Горохівської ЦРЛ за те, що поставили маму на них.

… Ювілярка мило-мило дивилася на всіх, хто віншував її зі знаковим ювілеєм! Здається, навіть усміхнулася, коли в кімнату зайшов із великим  букетом сільський голова Володимир Солтис, з порога питаючи: «А кого тут сто разів цілувати?» Був і великий торт від дітей Надії Петрівни і Василя Петровича, онуків Оксани, Наталії, Андрія, Сергія, правнуків Тетяни, Олега, Владислава, Олесі і Вікторії, яка три тижні тому народила для прабабусі праправнучку Іннусю. Маленька швидко підросте і, дасть Бог, пригорнеться до старійшини своєї чудової родини з щирою любов’ю.

«100! Далі буде…!»

У хаті джерелом бриніли милозвучні пісні і щира молитва, з якою до старенької повсякчас приходить пресвітер церкви ХВЄ Юрій Онищук і якому пані Валентина просила подякувати за підтримку добрим словом і справами. Щиру вдячність родина адресувала керівнику ТзОВ «Городище» Анатолію Никонюку - племіннику ювілярки за турботу повсякчас, заступнику голові районної ради Віталієві Клембі, голові районної організації ветеранів України Михайлові Харківу, Шклинському сільському голові Володимирові Солтисові, всім-усім, хто бажав їхній рідній зустрічати так само чудово прийдешні іменини, каліграфічно написавши на торті у вигляді книги : «100! Далі буде…!»