Курси НБУ $ 28.06 € 33.00
Апостоли Петро і Павло в реальному житті не знали один одного

У Петра та Павла були різні життєві дороги, та шлях до Бога виявився один.

Фото saintjosaphat.org.

Апостоли Петро і Павло в реальному житті не знали один одного

Чому ж їх прославляють в один день?

Достеменно невідомо, завдяки кому вшановувати пам’ять цих святих стали в один день. Євангельські події — ​надто давні й таємничі, але все ж таки деякі достовірні відомості вдається віднайти. І тоді лише щире здивування викликає те, як за віки змінилася справжня історія двох простих чоловіків, які згодом стали первоверховними апостолами

Петра і Павла вважають покровителями пастухів, хоча самі таким заняттям не займались.
Петра і Павла вважають покровителями пастухів, хоча самі таким заняттям не займались.

 Найпоширеніший звичай, що вкорінився в Україні, — ​це розговлятися 12 липня, на свято Петра і Павла, після посту, який називається Петрівкою, молочними стравами. Господині варили вареники із сиром, пекли з нього бабки — ​мандрики, і ними нібито харчувалися, мандруючи світом, святі. Та насправді жили вони в різні часи та в неодних місцевостях і мали зовсім не схожі долі.

12 липня забороняється вінчатися закоханим парам, бо, за народною прикметою, нічого доброго це не принесе.

Петро (його звали до хрещення Симоном) був простим рибалкою. Проживав у найвіддаленішій від Єрусалима області Палестини — ​Галілеї, де в ті часи ще було багато язичників. Столичні мешканці ставилися до провінціалів зверхньо, галілеян легко впізнавали в інших містах, бо вони говорили з особливим акцентом. Жив чоловік бідно, ловив рибу здебільшого вночі, тому не завжди встигав виспатися і просушити одяг. Доходи мав невеликі, та й надто вони залежали від удачі. Загалом життя галілейських рибалок не було завидним, і можливо, саме тому Симон та його брат Андрій, ледь почувши запрошення мандрівного проповідника, яким був Ісус, іти за ним, без зайвих роздумів погодилися. Вони кинули навіть сіті, які після кожного лову належало чистити й лагодити. Разом із Петром до місіонерства приєдналася і його дружина, про що залишилося чимало свідчень. Вони разом стали одними з найближчих учнів Христа при Його земному житті.

За вірність ученню Петро поплатився життям, але були в його біографії і факти дивовижного порятунку. За проповідування його кинули до в’язниці. Як свідчить легенда, місцеві християни, передбачаючи страту Петра, стали ревно за нього молитися. Незабаром йому явився ангел, з рук та ніг спали кайдани — ​і чоловік вийшов на волю, ніким не помічений. Та згодом його знову схопили за проповідування християнства і розіп’яли. Зробили це, за його ж власним проханням, униз головою, оскільки Петро вважав себе не гідним бути розіп’ятим так, як і Спаситель.

Інший святий, Павло (справжнє ім’я — ​Савл), взагалі не мав жодного стосунку до євангельських подій. Він почав проповідувати набагато пізніше і навіть не був «офіційно затвердженим» у ролі одного з дванадцяти апостолів. Він походив із тодішньої еліти. Народився в місті Тарсі (тепер це територія Туреччини) і був римським громадянином. Цей рідкісний привілей давав йому безліч особливих прав (наприклад, вимагати суду особисто в імператора, чим він згодом і скористався).

Спочатку Павло був противником церкви і навіть переслідував перших християн. Усе змінилося після того, як йому явився Ісус зі словами «Савле, Савле! Що ти Мене переслідуєш?» З того часу і став проповідувати, умів зцілювати хворих.

Одруженим чоловік ніколи не був, такий вибір зробив свідомо, щоб сімейні справи не заважали його головному покликанню. Зовнішність Павла описують так: «Чоловік невисокого зросту, лисий, із кривими ногами, міцний, з густими бровами, довгим носом і переповнений благодаттю. Іноді він задавався людиною, а іноді у нього був погляд ангела». Як і в біографії Петра, у його «колеги» також були чудесні випадки порятунку: його ледь не побили до смерті камінням, а іншого разу він урятувався з потопаючого корабля.

Подальша доля апостола достеменно не відома. Деякі дослідники вважають, що Павло залишався до кінця своїх днів у Римі і там був страчений, інші ж стверджують: його ув’язнили, а згодом за помилуванням імператора відпустили, і він помандрував на Схід. Через кілька років за проповідування чоловіка все ж стратили. Зробили це усікновенням голови, як римського громадянина.

Різні долі та вдачі, але схожі за характером діяння все ж стали причиною того, що до наших днів ушанування святих дійшло єдиним днем. Прославляючи їх разом, церква ніби хоче нагадати про різноманітність людських характерів і шляхів, що ведуть до Бога.