ГУБЕРНАТОР ПРОГРАВ СУД ЖУРНАЛІСТАМ
Ківерцівський районний суд своїм рішенням відмовив голові Рівненської облдержадміністрації Василю Червонію у задоволенні судового позову до Видавничого Дому “ОГО” та редактора “Рівненської газети” про спростування відомостей і стягнення 50 тисяч гривень моральної шкоди...
Олександр ПИРОЖИК
Ківерцівський районний суд своїм рішенням відмовив голові Рівненської облдержадміністрації Василю Червонію у задоволенні судового позову до Видавничого Дому “ОГО” та редактора “Рівненської газети” про спростування відомостей і стягнення 50 тисяч гривень моральної шкоди.
Історія судових суперечок політика і народного депутата з Рівненщини Василя Червонія із журналістами вже обросла чималою “бородою”. За підрахунками рівненських колег, за час свого активного перебування у вирі політичних подій “професійний революціонер” устиг подати проти представників “четвертої влади” судових позовів про відшкодування моральної шкоди на загальну суму близько 3-х мільйонів гривень.
Не оминула така доля і “Рівненську газету”, засновником і видавцем якої є Видавничий Дім “ОГО”. 24 грудня 2004 року, за два дні до вирішального третього туру президентських виборів, тодішній керівник обласного Комітету національного порятунку знаходить час, аби подати до суду чергову позовну заяву проти газетярів. Приводом для цього стала публікація у “Колонці редактора” замітки Ольги Ільчук під назвою “Бабай під рівненським соусом”. У преамбулі йдеться: “Якщо маленьких дітей батьки лякають бабаєм, то значну частину населення Рівненщини політиком і народним депутатом Василем Червонієм...”.
Окрім наведеної вище цитати, він вимагав спростування ще чотирьох фрагментів публікації. Зокрема: “Його бояться зайвий раз згадати поганим словом у газеті...”, “Досі серед людей чую побоювання, що місцевий політик з пролетарським прізвищем стане “губернатором чи мером”. А найбільш язикаті чи свідомі голосували проти всіх, щоб тільки не бачити при владі войовничого опозиціонера...”, “Не одні мої знайомі вважають, що пан Червоній своїми діями робить “ведмежу послугу” Віктору Ющенку” та “Знаю про “рекомендації”, які він давав керівникам ЗМІ, звільняти журналістів, які щось не те або не так писали...”.
За таку “крамолу” Василь Червоній вимагав опублікувати спростування та вибачення, а також відшкодувати йому нібито заподіяну моральну шкоду в сумі 50 тисяч гривень та судові витрати. Від будь-яких спроб досудового врегулювання конфлікту, які робилися з боку Видавничого Дому “ОГО” та “Рівненської газети”, він категорично відмовився. На той час пан Червоній уже був призначений головою Рівненської облдержадміністрації і, мабуть, почував себе повним господарем становища...
“Рівненська газета” повела нерівну боротьбу за своє право відкрито висловлювати свої думки і судження. До участі в справі залучили третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача — Українську асоціацію видавців періодичної преси. Відповідачі двічі заявляли відвід суддям Рівненського міського суду, де розпочалося слухання справи, та двічі направляли клопотання до Верховного суду України про перенесення слухання справи в суд іншого регіону. Зрештою, справу направили у Ківерцівський районний суд сусідньої Волинської області.
Автор оспорюваної публікації Ольга Ільчук пояснила суду, що в публікації “Бабай під рівненським соусом” вона висловила свою власну думку та судження щодо особи позивача, який сприймається мешканцями краю неоднозначно, при цьому вона не мала злого умислу і не принижувала честі та гідності позивача.
Треба віддати належне виваженій, життєво мудрій позиції голови суду Івана Підгорного. Розглядаючи цю непросту справу, він зробив усе, аби жодним чином не були ущемлені інтереси будь-якої зі сторін, задовольняючи чи відхиляючи, залежно від обставин, клопотання представників. Адже певні побоювання щодо можливого тиску на суд із боку “нових генералів” у рівненських журналістів залишалися. Не випадково у кулуарах активно обговорювалося питання, яке зрештою пану Червонію таки задали. Цитуємо за “Рівненською газетою”:
— Журналісти між собою говорять, що ви в дружніх стосунках з
губернатором Волинської області Володимиром Бондаром, це правда?
— Ні, це не відповідає дійсності. Ми належимо до різних політичних
партій. Ми ніколи з ним не пили по чарці, наші сім’ї не знайомі, я жодного разу не був у нього в гостях, а він — у мене...
Провівши шість судових засідань, проаналізувавши надані сторонами матеріали та підтверджуючі документи, заслухавши заявлених свідків із обох сторін, Ківерцівський районний суд ухвалив рішення, яким у задоволенні позову Василя Червонія відмовлено. По всіх п’яти пунктах позовних вимог суд визнав претензії позивача безпідставними і такими, що не принижують честі й гідності позивача і не містять неправдивих відомостей.
Постановляючи рішення, суд зіслався на статтю 10 “Конвенції про захист прав і основних свобод людини”, що ратифікована Україною 17 липня 1997 року, згідно з якою кожна людина має право на свободу висловлення поглядів, одержання і поширення інформації та ідей без втручання держави. Оспорювані відомості, на думку суду, є оціночними судженнями автора про особу позивача. Суд констатував: “Автором викладені її думки та критичні судження відносно позивача, який є політиком і публічною особою, а тому повинен бути більш прихильним до оціночних суджень на його адресу”.
Суд також зіслався на постанову Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно з якою критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії, твори не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Щодо фактів, то судом встановлено конкретні випадки, коли Василь Червоній давав керівникам ЗМІ вказівки щодо друку окремих матеріалів та стосовно авторів критичних публікацій. Зокрема, шеф-редактору Видавничого Дому “ОГО” Віктору Данилову, депутату Рівненської обласної ради та керівнику фракції “Наша Україна” в облраді, пан Червоній своїм листом оголосив попередження за публікацію “не тих” матеріалів, вимагаючи публікації тільки “тих”...
Уже колишній соратник пана Червонія по Комітету національного порятунку Віктор Данилов розповів у суді й інші цікаві речі. Будучи членом НРУ з 1989 року, він разом із Червонієм активно агітував за Ющенка на зустрічах із виборцями і навіть був у числі тих, хто підписував звернення до новообраного Президента щодо призначення губернатором Рівненщини саме Василя Червонія. Однак після призначення пана Червонія він змушений був відмовитися від посади голови фракції “Наша Україна” в облраді і взагалі був виключений із її складу.
Рішення Ківерцівського районного суду є показовим у багатьох аспектах. Воно підтверджує “золоте правило” світового співжиття влади і преси: влада, яка воює з журналістами, приречена на невдачу. І якими б демократичними гаслами не прикривалася влада, якою б новою вона не була, чиновник не має жодного права вказувати, коли, про що і як писати журналістам. Лише через усвідомлення політиками цієї прописної істини “четверта влада” може стати, як у всьому цивілізованому світі, дієвим та ефективним контролером виконавчої влади.
У контексті цього судового позову в лютому ц.р. до Рівного приїздили представники Комісії з журналістської етики Юрій Мостовий та Сергій Рахманін. Не переконавши Василя Михайловича в тому, що стаття не порушує українських законів та журналістської етики, комісія констатувала: Рівненщина належить до чотирьох регіонів України, де є серйозні проблеми зі свободою слова. А ще через місяць Рівне відвідав аташе з прав людини Посольства США Джеймс Хелер. На його думку, з усіх проблемних регіонів України ситуація зі свободою найгірша саме на Рівненщині.
Фінал цієї історії, думається, повчальний: губернатор зі своєрідним реагуванням на критику програв журналістам. Однозначно програв він і в очах громадськості, фактично засвідчивши своєю поведінкою як керівника неповагу до свободи слова. Щоправда, фінал цей може бути проміжним. Адже позивач має право у місячний термін оскаржити рішення до Апеляційного суду Волинської області. А там, дивись, про “Бабая під рівненським соусом” дізнаються і у Верховному суді, і в Європейському…
Ківерцівський районний суд своїм рішенням відмовив голові Рівненської облдержадміністрації Василю Червонію у задоволенні судового позову до Видавничого Дому “ОГО” та редактора “Рівненської газети” про спростування відомостей і стягнення 50 тисяч гривень моральної шкоди.
Історія судових суперечок політика і народного депутата з Рівненщини Василя Червонія із журналістами вже обросла чималою “бородою”. За підрахунками рівненських колег, за час свого активного перебування у вирі політичних подій “професійний революціонер” устиг подати проти представників “четвертої влади” судових позовів про відшкодування моральної шкоди на загальну суму близько 3-х мільйонів гривень.
Не оминула така доля і “Рівненську газету”, засновником і видавцем якої є Видавничий Дім “ОГО”. 24 грудня 2004 року, за два дні до вирішального третього туру президентських виборів, тодішній керівник обласного Комітету національного порятунку знаходить час, аби подати до суду чергову позовну заяву проти газетярів. Приводом для цього стала публікація у “Колонці редактора” замітки Ольги Ільчук під назвою “Бабай під рівненським соусом”. У преамбулі йдеться: “Якщо маленьких дітей батьки лякають бабаєм, то значну частину населення Рівненщини політиком і народним депутатом Василем Червонієм...”.
Окрім наведеної вище цитати, він вимагав спростування ще чотирьох фрагментів публікації. Зокрема: “Його бояться зайвий раз згадати поганим словом у газеті...”, “Досі серед людей чую побоювання, що місцевий політик з пролетарським прізвищем стане “губернатором чи мером”. А найбільш язикаті чи свідомі голосували проти всіх, щоб тільки не бачити при владі войовничого опозиціонера...”, “Не одні мої знайомі вважають, що пан Червоній своїми діями робить “ведмежу послугу” Віктору Ющенку” та “Знаю про “рекомендації”, які він давав керівникам ЗМІ, звільняти журналістів, які щось не те або не так писали...”.
За таку “крамолу” Василь Червоній вимагав опублікувати спростування та вибачення, а також відшкодувати йому нібито заподіяну моральну шкоду в сумі 50 тисяч гривень та судові витрати. Від будь-яких спроб досудового врегулювання конфлікту, які робилися з боку Видавничого Дому “ОГО” та “Рівненської газети”, він категорично відмовився. На той час пан Червоній уже був призначений головою Рівненської облдержадміністрації і, мабуть, почував себе повним господарем становища...
“Рівненська газета” повела нерівну боротьбу за своє право відкрито висловлювати свої думки і судження. До участі в справі залучили третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача — Українську асоціацію видавців періодичної преси. Відповідачі двічі заявляли відвід суддям Рівненського міського суду, де розпочалося слухання справи, та двічі направляли клопотання до Верховного суду України про перенесення слухання справи в суд іншого регіону. Зрештою, справу направили у Ківерцівський районний суд сусідньої Волинської області.
Автор оспорюваної публікації Ольга Ільчук пояснила суду, що в публікації “Бабай під рівненським соусом” вона висловила свою власну думку та судження щодо особи позивача, який сприймається мешканцями краю неоднозначно, при цьому вона не мала злого умислу і не принижувала честі та гідності позивача.
Треба віддати належне виваженій, життєво мудрій позиції голови суду Івана Підгорного. Розглядаючи цю непросту справу, він зробив усе, аби жодним чином не були ущемлені інтереси будь-якої зі сторін, задовольняючи чи відхиляючи, залежно від обставин, клопотання представників. Адже певні побоювання щодо можливого тиску на суд із боку “нових генералів” у рівненських журналістів залишалися. Не випадково у кулуарах активно обговорювалося питання, яке зрештою пану Червонію таки задали. Цитуємо за “Рівненською газетою”:
— Журналісти між собою говорять, що ви в дружніх стосунках з
губернатором Волинської області Володимиром Бондаром, це правда?
— Ні, це не відповідає дійсності. Ми належимо до різних політичних
партій. Ми ніколи з ним не пили по чарці, наші сім’ї не знайомі, я жодного разу не був у нього в гостях, а він — у мене...
Провівши шість судових засідань, проаналізувавши надані сторонами матеріали та підтверджуючі документи, заслухавши заявлених свідків із обох сторін, Ківерцівський районний суд ухвалив рішення, яким у задоволенні позову Василя Червонія відмовлено. По всіх п’яти пунктах позовних вимог суд визнав претензії позивача безпідставними і такими, що не принижують честі й гідності позивача і не містять неправдивих відомостей.
Постановляючи рішення, суд зіслався на статтю 10 “Конвенції про захист прав і основних свобод людини”, що ратифікована Україною 17 липня 1997 року, згідно з якою кожна людина має право на свободу висловлення поглядів, одержання і поширення інформації та ідей без втручання держави. Оспорювані відомості, на думку суду, є оціночними судженнями автора про особу позивача. Суд констатував: “Автором викладені її думки та критичні судження відносно позивача, який є політиком і публічною особою, а тому повинен бути більш прихильним до оціночних суджень на його адресу”.
Суд також зіслався на постанову Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно з якою критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії, твори не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Щодо фактів, то судом встановлено конкретні випадки, коли Василь Червоній давав керівникам ЗМІ вказівки щодо друку окремих матеріалів та стосовно авторів критичних публікацій. Зокрема, шеф-редактору Видавничого Дому “ОГО” Віктору Данилову, депутату Рівненської обласної ради та керівнику фракції “Наша Україна” в облраді, пан Червоній своїм листом оголосив попередження за публікацію “не тих” матеріалів, вимагаючи публікації тільки “тих”...
Уже колишній соратник пана Червонія по Комітету національного порятунку Віктор Данилов розповів у суді й інші цікаві речі. Будучи членом НРУ з 1989 року, він разом із Червонієм активно агітував за Ющенка на зустрічах із виборцями і навіть був у числі тих, хто підписував звернення до новообраного Президента щодо призначення губернатором Рівненщини саме Василя Червонія. Однак після призначення пана Червонія він змушений був відмовитися від посади голови фракції “Наша Україна” в облраді і взагалі був виключений із її складу.
Рішення Ківерцівського районного суду є показовим у багатьох аспектах. Воно підтверджує “золоте правило” світового співжиття влади і преси: влада, яка воює з журналістами, приречена на невдачу. І якими б демократичними гаслами не прикривалася влада, якою б новою вона не була, чиновник не має жодного права вказувати, коли, про що і як писати журналістам. Лише через усвідомлення політиками цієї прописної істини “четверта влада” може стати, як у всьому цивілізованому світі, дієвим та ефективним контролером виконавчої влади.
У контексті цього судового позову в лютому ц.р. до Рівного приїздили представники Комісії з журналістської етики Юрій Мостовий та Сергій Рахманін. Не переконавши Василя Михайловича в тому, що стаття не порушує українських законів та журналістської етики, комісія констатувала: Рівненщина належить до чотирьох регіонів України, де є серйозні проблеми зі свободою слова. А ще через місяць Рівне відвідав аташе з прав людини Посольства США Джеймс Хелер. На його думку, з усіх проблемних регіонів України ситуація зі свободою найгірша саме на Рівненщині.
Фінал цієї історії, думається, повчальний: губернатор зі своєрідним реагуванням на критику програв журналістам. Однозначно програв він і в очах громадськості, фактично засвідчивши своєю поведінкою як керівника неповагу до свободи слова. Щоправда, фінал цей може бути проміжним. Адже позивач має право у місячний термін оскаржити рішення до Апеляційного суду Волинської області. А там, дивись, про “Бабая під рівненським соусом” дізнаються і у Верховному суді, і в Європейському…