Поки громадськість проводить “круглі столи”, обговорює питання його дієвого захисту, діловито дзижчать бензопили, з настанням сутінок одна за одною пролітають вантажівки, вщерть наповнені сосновими, а то й дубовими колодами...
(Продовження. Початок у "Волині" за 14 травня.)
Поки громадськість проводить “круглі столи”, обговорює питання його дієвого захисту, діловито дзижчать бензопили, з настанням сутінок одна за одною пролітають вантажівки, вщерть наповнені сосновими, а то й дубовими колодами.
Ярослав ГАВРИЛЮК
Нерідко правоохоронні працівники та місцева влада “кришують” пилорамників. Сільські голови масово видають односельчанам довідки, що вони є забудовниками. Отримавши такий “папірець” людина йде до лісгоспу, аби їй дали дозвіл рубати ліс. Сільського голову подібна ситуація цілком влаштовує, оскільки його родичі чи знайомі мають пилорами. Найважче за всіх у селі доводиться лісівникам. Якщо колись була черга, аби влаштуватися на роботу в лісгосп, бажаючі несли “могоричі”, то тепер директору лісогосподарства мало не на колінах треба просити людину, щоб вона погодилася стати майстром лісу. І це також біль волинського лісу, лави захисників якого за останній час надто поріділи. Люди не хочуть наживати собі ворогів серед односельців. До того ж чинне законодавство зв’язує руки лісівнику, не даючи йому права зупинити вантажівку з лісом, перевірити документи на деревину, зайти на пилораму. Звичайно, багато що може зробити міліція, особливо відділ, який займається боротьбою з економічною злочинністю. Адже саме цей оперативний правоохоронний підрозділ має право перевіряти походження деревини, усі інші документи на приватній пилорамі. Чому ж міліція пасує перед організованою лісовою мафією? - Під час проведення рейдів нами залучаються дільничні інспектори міліції, але при цьому ми ще ніколи не були у виграші, – стверджує директор Камінь-Каширського спецлісгоспу, депутат обласної ради Іван Вовк. – Скажімо, спільною рейдовою бригадою затримується вантажівка із краденим лісом. А на ранок міліція її уже відпустила. Як же так?! Правоохоронці сором’язливо пояснюють, що у порушників раптом “знайшлися” документи на ліс. Слово “раптом” означає – через добу. Кажуть, що за те, аби поборники закону відпустили машину краденого лісу, потрібно заплатити сто доларів. Справжнім же захистом лісу мало хто займається. Складається враження, що багато компетентних працівників намагаються бути в стороні від проблеми, шукаючи крайнього. ЧОМУ ПРАЦІВНИКИ МІЛІЦІЇ НЕ ІДУТЬ НА СПІВПРАЦЮ? Камінь-Каширський райвідділ внутрішніх справ уже тривалий час очолює підполковник міліції Василь Матвійчук. На прохання керівництва спецлісгоспу надати ефективну допомогу в боротьбі з лісокрадами правоохоронці дають відписки, причому, сам начальник їх не підписує, а доручає це робити своєму заступнику. На початку цього року спецлісгосп звернувся до Василя Матвійчука з черговим проханням про допомогу. Лісова охорона не має змоги проконтролювати та зупинити крадіжки лісу, бо пилорами працюють цілодобово. Заступник начальника Станіслав Козак відповів, що звернення розглянуте, але викладене у більшості стосується районної державної адміністрації. Селяни, які виконували роботи у кварталах спецлісгоспу, нібито отримували за свою роботу не гроші, а лісосировину. Мовляв, такий “бартер” запропонував найманим робітникам майстер лісу. Станіслав Козак зробив висновок, що усі крадіжки деревини не проходять без участі майстрів, а тому попросив Івана Вовка навести порядок у своєму господарстві. - Якими ви, Станіславе Миколайовичу, користувалися офіційними даними, коли писали, що спецлісгосп не приймає на тимчасову роботу людей, а розраховується з ними – лісом? – запитав по телефону Козака директор спецлісгоспу Іван Вовк. – Чи затримано “на гарячому” хоча б одного майстра лісу? - Ви розумієте, так люди кажуть.., – зніяковіло відповів майор міліції. - Ми просили допомоги у боротьбі з лісокрадами, наведенні порядку на приватних пилорамах… Як ви можете звинувачувати керівництво спецлісгоспу не на конкретних фактах, а на чутках людей?! - Ну, ми вам там “загнули”, трохи забагато написали. Давайте нам відповідь назад, ми її перепишемо… Розмова на цьому закінчилась. І співпраця із працівниками міліції — теж. Лісовими дорогами я бачив тисячі гектарів лісу, пошкодженого пожежами. Власне, замірів не робив, але по спідометру автомобіля – кілометрів п’ять довжиною та декілька кілометрів завширшки. По кольору стовпців видно, що це – територія державного лісгоспу. У багатьох місцях деревина гниє ще з часів страшного буревію, який пройшов на Волині 23 червня 1997 року. Дивишся на згарища, а на різних прес-конференціях солідні люди продовжують оспівувати “красу волинського лісу”, розповідаючи про свої нові успіхи та досягнення. Поруч із селом Радошинка Камінь-Каширського району протягом 2001-2002 років ліс теж був пошкоджений вогнем на площі багатьох сотень гектарів. Добре інформовані джерела кажуть, що той ліс “мусив” згоріти, бо там було дуже багато самовільних рубок. Звичайно, питання потребує особливого дослідження. Для цього у нашій державі є чимало компетентних служб, але вони, на жаль, мовчать. Так легше… Лісовими ділками, що працюють на власну кишеню, справжній стан волинських лісів приховується. Але навіть ота обмежена кількість інформації, що проривається на шпальти газет, викликає здивування, обурення та занепокоєння громадськості. Доречне й таке питання: а чому громадськість позбавлена доступу до інформації про ліс? Україна ратифікувала Оргузьку (Данія) конвенцію про доступ до екологічної інформації і в той же час на бланках звітностей стоять запобіжливі тексти-попередження про конфіденційність інформації. Подібна «підпільність» наштовхує на певні роздуми. А чому б регулярно не оприлюднювати у засобах масової інформації відомості про розміри лісових пожеж та самовільних рубок на території області? Волиняни змогли б тоді легко співставити скромні дані відомства з тим, що вони бачать на власні очі навколо своїх сіл та домівок.
