Як жити до кінця року шахтобудівникам – ніхто не знає
Нововолинські шахти йдуть «на дно»?
Ситуація у вугільному регіоні залишається складною. Гірники і далі не отримують зароблені кошти. Днями їм було виплачено лише по 25 відсотків серпневої зарплати. Вже додалася сума за вересень, яка становить 17 мільйонів гривень. А усього по державному підприємству «Волиньвугілля» борг сягає більше 30 мільйонів гривень. Як вибратися з цього тупика?
Голова Волинського теркому працівників вугільної промисловості Юрій Калістратов не приховує песимізму й розчарування. Каже, що міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик вкотре не дотримав свого слова розрахуватися з шахтарями. Тому сума в один мільярд 400 млн гривень, про яку говорилося ще напередодні професійного свята гірників, зависла десь у повітрі. На численні листи профспілок, адресовані очільникам уряду та профільного міністерства, нема жодної дієвої реакції.
Не можуть і шахтарі похвалитися видобутком вугілля: на – гора видається його менше половини від планових завдань. Слабо йдуть прохідницькі роботи, які мали би забезпечити хоч маленьку перспективу на розвиток. Відтак і нічого відвантажувати на ТЕС. Останнім часом шахта №9 відправила на Національну вугільну компанію трохи більше як дві з половиною тисячі тонн, а «Бужанська» - ще менше. При тому, що вугілля з останньої через високу зольність потрібно обов’язково збагачувати.
У підвішеному стані перебуває вугільне підприємство №10, яке ніяк не можуть добудувати. Його працівники отримали заробіток за серпень. Але на тому гроші закінчилися. Як жити до кінця року шахтобудівникам – ніхто не знає. Як і те, що буде з довгобудом у наступному році. Відомо, в проекті бюджету на 2019 – й на цю підземку закладено всього 25 (!) мільйонів гривень. Фахівці твердять, що це половина суми для забезпечення безаварійного функціонування об’єкта. То що вже говорити про якусь добудову, здійснювати яку можна лише за умови отримання не менше 670 (!) мільйонів гривень?
Останнім часом шахта №9 відправила на Національну вугільну компанію трохи більше як дві з половиною тисячі тонн, а «Бужанська» - ще менше. При тому, що вугілля з останньої через високу зольність потрібно обов’язково збагачувати.
На нову шахту покладали великі надії. В ідеалі гірники з відпрацьованих підземок мали перейти на «десятку». А всі підприємства повинні були об’єднатися в шахтоуправління на чолі з керівником десятої, котрий би виконував також обов’язки генерального директора. Цього чомусь не сталося. Жодної реорганізації на затухаючих підземках ніхто не провів. Мабуть, не зацікавлені, аби Волинь називалася вугільним регіоном і добувала паливо. Прикро, що, гучно висловлюючись про енергетичну незалежність країни, в цьому надзвичайно важливому процесі зовсім не бачать ролі вітчизняних шахт. То як же можна стримати вкрай негативний міграційний процес, який веде нас в нікуди. Замість того, щоб працювати на рідній землі, громадяни змушені їхати працювати на польського пана або ще й далі.
Алла ЛІСОВА
