Після моєї публікації «Сєнька, який став сиротою» в четверговому номері минулого тижня, зателефонував наш читач і дорікнув: «Чому ви пишете про собаче, а не про людське життя?» Делікатно зауважив: «Якби ви були уважнішим, мабуть, зрозуміли б, що в тому матеріалі насамперед порушив не собачі, а людські проблеми»...
Після моєї публікації «Сєнька, який став сиротою» в четверговому номері минулого тижня, зателефонував наш читач і дорікнув: «Чому ви пишете про собаче, а не про людське життя?» Делікатно зауважив: «Якби ви були уважнішим, мабуть, зрозуміли б, що в тому матеріалі насамперед порушив не собачі, а людські проблеми». А потім до мене постукали двоє, як мені здалося, закоханих людей. З етичних міркувань не буду їх називати. Дівчина - студентка Луцького училища культури і мистецтв, хлопець здобуває престижну професію у профтехучилищі № 6. Сказали: «Ми впізнали вашого Сєньку на проспекті Волі. Можна, помиємо його, пострижемо? Не хочемо, щоб він був сиротою». Може, хтось бачив учора на проспекті Волі Cєньку. Він був помитим, підстриженим, як нова копійка. І всім співав. Тільки оті молоді люди чомусь не прийшли до мене, щоб я розрахувався з ними за незвичну послугу.
