Наталя Антонюк - директорка Ратнівського центру дитячої та юнацької творчості.
Позашкілля дає крила тим, хто не розкрився у звичайній школі
Але, на жаль, держава тепер не дуже підтримує центри позашкільного розвитку. В цьому я переконалася, побувавши у Ратнівському районному центрі дитячої та юнацької творчості
Заклад знаходиться в одному приміщенні з будинком культури і музичною та спортивною школами. Зі спортивною вони доволі близько сусідують. От розмовляємо ми з пані директоркою центру дитячої творчості у її кабінеті, а хлопці зі спортивної школи гучно стукають м'ячем у стіну.
– Ми вже звикли, – сміється Наталія Антонюк, – але на заняттях у творчих гуртках ці стуки дійсно трохи недоречні.
Наталія Антонюк центром позашкілля керує 10 років. За першою освітою вона — вчитель початкових класів, за другою — диригент, а ще викладає на гуртку паперопластики.
Замшани і Видраниця відійшли до Забродівської громади, і заняття у нас тепер для їхніх дітей не фінансуються, а свого центру творчості вони не мають.
- Зазвичай, до нас приводять дітей батьки, які самі колись займалися у наших гуртках, - розповідає пані Наталя, - З процесом реформування і децентралізації позашкільну освіту значно притисли. Кожного року зменшується кількість годин, тому й дітей менше набираємо. Але тримаємо марку: в районі і в області займаємо призові місця в обласних і міжнародних конкурсах.
В області 5 закладів різного позашкільного спрямування: екологія, туризм, науково-технічна творчість, Мала академія наук, естетичний центр. А у нас всі ці напрямки зосереджені в одному закладі. На костюми, спорядження нам кошти виділяють. Проблема, що не маємо окремого приміщення. Раніше у нас його відібрав «Приватбанк», а тепер ділимо одне зі спортивною школою. Проте всі свої заходи проводимо у великій залі на 500 місць сусіднього будинку культури. Вже багато років просимо владу підключити нас до централізованого опалення. Бо діти на творчих гуртках, зазвичай, сидять за столами, мерзнуть. Проект є і обіцяють, що підключать, але щось дуже довго.
- Який гурток у вас найпопулярніший?
- Ну, звісно, танці, бо діти дивлятьсі різні телешоу, як то «Танці з зірками», й хочуть вміти танцювати. А ще популярний туризм. Свого часу у нас його розвивав аксакал своєї справи Микола Аверін. Заняття в гуртках, звичайно, безкоштовні, а от витрати вже на поїзки – за рахунок батьків.
Але, на жаль, дошкілля сьогодні не в пріорітеті. Обіцяли підвищити педагогам зарплатню з 1 вересня, але так і не підвищили. Але люди працюють, я їм вдячна. Бо якщо у колективі є люди з вогником, то вони й діток біля себе гуртуюють. Два роки тому нова працівниця почала займатися тістопластикою, на моє велике здивування до неї прийшли 15 хлопчиків і проходили цілий рік, вона їх зацікавила.
Позашкільні гуртки — це економний вихід для батьків, а для дитини – можливість спробувати себе в різних напрямках, щоб вибрати те, що найбільше до душі.
У нас працюють професіонали. Багато дітей доїжджає із сіл. По трасі ви проїжджали Замшани і Видраницю. Тепер ці села відійшли до Забродівської громади, і заняття у нас для їхніх дітей не фінансуються, а свого центру творчості у них немає. Це от ще один мінус реформ.
Раніше народні майстри могли працювати з дітьми, тепер це мають бути лише педагоги - теж мінус для дітей. Але шукаємо можливість обмінюватися досвідом. Так як ми на кордоні з Білоруссю, брали участь у міжнародному проекті «Народна творчість в прикордонні», видали навіть спільно посібник.
Позашкільні гуртки — це економний вихід для батьків, а для дитини – можливість спробувати себе в різних напрямках, щоб вибрати те, що найбільше до душі. Це насамперед важливо для дітей, які у школі менш розкрилися. Щоб вони не були на вулиці, а чимось займалися, мали місце де й за чим збиратися і бути під наглядом, вони тут розкривають свої здібності на 90%, запевняє пані Наталя. Та чомусь держава тепер позашкілля витиснула на самовиживання.
Ангелятко з гуртка пеперопластики тепер поселилося на моєму робочому столі.
