В Олімпійському центрі підготовки, що у Конча-Заспа під Києвом, вшосте проходила першість України з легкоатлетичних метань на призи колишнього президента України Леоніда Кравчука.
Любов Саган, методист Луцької районної ДЮСШ
В Олімпійському центрі підготовки, що у Конча-Заспа під Києвом, вшосте проходила першість України з легкоатлетичних метань на призи колишнього президента України Леоніда Кравчука. Волинь на цих змаганнях представляли метальники списа, диска, штовхальники ядра, котрі займаються у Луцькій районній дитячо-юнацькій спортивній школі у старшого тренера-викладача Володимира Сахарука, його колег-тренерів Анатолія Сагана, Романа Черкашина , Олександра Корця. П’яте загальнокомандне місце серед представників усіх областей цілком можна вважати успішним і для району. Найбільше медалей завоювали учні Володимира Сахарука. Віктор Міщук у метанні списа виборов “бронзу” (71 м 10 см). А випередив його на 57 см і піднявся на другу сходинку п’єдесталу пошани ще один волинянин Василь Дубовський. Срібна нагорода дісталась і Кирилу Чуприніну, який лише на вісім сантиметрів поступився чемпіону в метанні диска. Двічі на третю сходинку піднімалася Юлія Саган, яка змагалась у штовханні ядра і в метанні диска. Ще один дебютант в метанні списа — Ігор Сивий — посів четверте місце серед юнаків. Також четвертий результат у цьому виді програми показав Данило Дмитрук, а Роман Рижий в метанні диска був п’ятим. Більше 15 років трудиться Володимир Сахарук у районній ДЮСШ. Серед його вихованців — майстер спорту міжнародного класу, учасник Олімпіади в Сіднеї, п’ять майстрів спорту України, вісім кандидатів у майстри. Тому, сподіваюсь, буде цікаво почути його думку з приводу розвитку легкої атлетики в нашій області. — Кожні змагання для мене далеко не свято, — говорить тренер, — це клубок нервів, відповідальності, переборювання труднощів. Адже, щоб виїхати на змагання, чи на збір, завжди мушу представників спортивних структур в чомусь переконувати. Чому це я, тренер, маю знову і знову стверджувати, що змагання необхідні легкоатлету для покращення результату, а Волині — для її спортивного престижу? Чому я, не маючи секторів для тренувань, списів, дисків для метань, ще й перед змаганнями випрошую гроші для поїздки? Мої учні останні два десятиліття кращі в Україні, у складі збірної команди Волині беруть участь в європейських змаганнях, а найбільше проблем, труднощів, перепонів зустрічаю вдома. Хочеться чимось допомогти цьому тренеру, людині, яка опікає чужих дітей і веде їх до високих успіхів. Але цього, схоже, не бажають спортивні керівники. Візьмемо такий приклад. Тисячі людей приходять на стадіон “Авангард” і бачать лише... футбол. Так, це гра мільйонів. Але є ще й легка атлетика, для якої бігові доріжки знищили при реконструкції стадіону. І бігуни, котрі готуються до відповідальних всеукраїнських і міжнародних стартів, не мають де розбігтися, а змушені пригальмовувати, щоб не травмуватися на порваних доріжках. А вести мову, що на турніри можна було б запросити юних легкоатлетів із сусідніх областей, — не доводиться. Такі види “королеви спорту”, як стрибки у висоту, бар’єрний, естафетний біг — не проводяться на першостях області через відсутність інвентаря, гладких доріжок. Невже лучани так і не дочекаються, коли відновлять бігові доріжки стадіону, сектори для стрибків? Пригадайте, як було приємно бачити зранку дітей, дорослих, людей похилого віку, які бігали тут вранці! Це ж так просто: прокинувся — і на стадіон. А, можливо, є такі благодійники, які візьмуться за цю справу і знову луцькому стадіону “Авангард” повернуть добру славу арени, яка дарує людям силу, гарт і здоров’я.
