У Луцькому замку нас зустрічає В’їзна вежа. Це одна з трьох веж, що є пам’ятками архітектури національного значення.
Катерина ЗУБЧУК
У Луцькому замку нас зустрічає В’їзна вежа. Це одна з трьох веж, що є пам’ятками архітектури національного значення. В 1865 році, відвідавши замок, кореспондент газети «Кієвлянин» писав: «Прийшов я на невеликий старий міст, перекинутий через рів, який оточує замок... Рів цей був колись дуже глибокий, але тепер завалений землею, гноєм і камінням, що падає із стін. Увійшов я у ворота, над якими підноситься головна (В’їзна — прим. авт.) вежа, і мене здивувало запустіння цієї старовини...». А покидаючи міст, кореспондент, подивившись на чудовий вид замку, щиро побажав: «Нехай підтримаються в ньому пам’ятки давнини...» Луцький замок — один з тих в Україні, що найкраще збереглись до наших днів. Не випадково відома співачка, нині народна артистка України Руслана Лижичко у свій час включила його у тур по замках. Про ремонт пошкоджень, зокрема В’їзної вежі і стін, міська управа турбувалась в кінці ХІХ століття. Коли до Луцька в 1890 році мав приїхати імператор Олексій ІІІ, то з огляду безпеки високопоставленого гостя на В’їзній вежі розібрали обсипаний аттик (стіну над карнизом, що завершує споруду, — прим. авт.), щоб він не впав. За Польщі перші консерваційні роботи в замку почалися в липні 1921 року. Рятувальні роботи, які проводились за Польщі, продовжились в 60—70-х роках ХХ століття. Власне, тоді, коли постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 року замок в Луцьку було затверджено як пам’ятку архітектури, що перебуває під охороною держави. За півтора десятка літ консерваційно-реставраційних робіт у В’їзній вежі було відновлено втрачені між’ярусні перекриття, відремонтовано кладку... Але на середину 80-их років через відсутність охорони і дію природних факторів окремі відреставровані елементи дерев’яних конструкцій стін,і інтер’єру вежі знову почали перетворюватись в руїни. І хто знає, яким побачили б ми сьогодні Луцький замок, його центральну вежу, якби в 1985 році не було створено історико-культурного заповідника?! Сьогодні при вході в замок неозброєним оком бачиш етапи будівництва В’їзної вежі: ось тут були перші зубці, а тут над входом замуровані великий вхід і зліва — менший (ворота і хвірточка). Це свідчить про те, що рівень землі колись не був такий, як зараз. Навколо замку текла вода. Через неї можна було перейти по містку, який стояв на палях. Міст був підйомний — на ланцюгах він опускався і піднімався. Підйом був дуже крутий — в якійсь мірі і в цілях безпеки. Коли рівень грунту опустився, то зробили новий вхід в замок, який слугує нам і сьогодні. Звичайно, вхід в замок колись охоронявся. І кожен, хто заходить в Луцький замок, порівнявшись із В’їзною вежею, через маленьке віконце може побачити експозицію: охоронця замку — воїна в латах і знаряддя, яке він мав. І сам муляж охоронця, і спис в натуральну величину зроблені львівськими художниками. Про це я почула від директора історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Тараса Рабана, який допомагав мені знайомитись з В’їзною вежею. Ми подолали з ним 114 сходинок гвинтової драбини, піднімаючись якою відчуваєш, скільки тобі літ. На другому ярусі — одна з перших виставок, яка експонується в Луцькому замку. Вона створена років десять тому. Експозиція має назву «Плитниця» і присвячена будівельній тематиці. Тут представлені зразки цегли, будівельних кахель і дахівки (черепиці), які використовувались при будівництві Луцька. — Досить часто, — говорить Тарас Веніамінович, — можна почути у зверненні до дирекції заповідника таке: давайте, мовляв, створимо в Луцьку музей історії міста. Ми підходимо до цього питання дещо по-іншому. А саме, хочемо (і цю роботу вже проводимо), щоб музеєм Луцька став весь замок. У кожній його вежі є зали, присвячені окремій тематиці. Ось і на другому ярусі В’їзної вежі можна побачити цеглу-плінфу, з якої була змурована в ХІІ столітті церква Івана Богослова. На деяких цеглинах видряпані зображення дзвіниці. Це те, що сьогодні називається «графіті». Коли проводились археологічні дослідження церкви Івана Богослова, то там були знайдені залишки фресок. Вони були відправлені в Ермітаж (Ленінград, нині Санкт-Петербург). Після реставрації і консервації повернулись до Луцька і тепер експонуються на виставці. Є тут цегла-пальчата, з якої побудований Луцький замок. В дитинстві мені доводилось чути, що Луцький замок так довго стоїть (навіть вибухівка не могла зруйнувати мури), бо цеглу клали, використовуючи особливий розчин: замішаний він був нібито на яйцях, які звозили сюди селяни. Тепер я розумію, що це легенда — просто в давнину вміли робити надійний будівельний матеріал. В експозиції привертає увагу дахівка — черепиця зеленого кольору. Блиск її зберігся й до сьогодні. На думку директора заповідника, нею міг бути покритий Княжий палац. Цікаві екземпляри цегли, на якій збереглись відбитки лап звірів, птахів — приземлились вони на сиру глину і увійшли у вічність... Є цегла пізніших часів, на якій майстри ставили своє клеймо. Третій ярус В’їзної вежі ще порожній. Тут колись буде теж експозиційний зал. А на четвертому можна побачити луцькі старожитності, тобто предмети побуту від давнини (V тисячоліття до нашої ери, епоха неоліту — до ХХ століття). Крем’яні ножі, якими користувались перші поселенці на території сучасного Луцька, і предмети оборони — списи, топірці... А ще — різноманітні праски, які нагрівались від жару. Мимоволі уявляєш, як покоївка прасувала розкішну сукню своїй панянці чи панні... На фоні виставки — проекти відновлення старої частини міста. Частина робіт вже втілена в життя. Зокрема, споруджено будинок на вулиці Драгоманова, . Донедавна на п’ятий ярус вела звичайна драбина, по якій не кожен екскурсант відважувався піднятись. Два роки тому тут було завершено реставраційні роботи. Ще народний депутат Володимир Бондар подбав, щоб на стару частину Луцька виділили 100 тисяч гривень. Частина коштів пішла на реставрацію будинку повітової скарбниці, в якому буде музей книги, а частина — на В’їзну вежу. І тепер, піднявшись на п’ятий ярус, з висоти пташиного польоту можна глянути на Старе місто, на нову забудову обласного центру. До речі, В’їзну вежу облюбували боревітри — птахи з родини соколиних. Одного разу працівники історико-культурного заповідника із здивуванням побачили цих гордих птахів. З роками їх ставало все більше. Спочатку вони гніздились у вікнах В’їзної вежі, потім поселились і на Стировій... В цьому вбачається приємна прикмета. Раз соколи, яких в давнину розводили тут для полювання, повернулись сюди, то замок зберіг свій дух.
