«Турбота крізь призму об'єктива»

Старість... важка, немічна, і, не дай Боже, ще й одинока. Особливо в селі, коли до болю літній людині ще хочеться і город якийсь посадити. Нести тягар побуту і домашнього господарства старечим рукам уже не під силу, а сидіти склавши руки та чекати смерті – теж не вихід. Тут і приходять на допомогу соціальні працівники, роботу яких у різних проявах і зафіксували конкурсні  фотознімки.

Всього нині на обслуговуванні в терцентрі 1509 людей, переважно це одинокі пенсіонери та особи з інвалідністю. А допомагає їм долати життєві труднощі 71  соціальний робітник. Із шістдесяти шести світлин, поданих для участі у фотоконкурсі, шановному журі, до складу якого ввійшли очільники району Андрій Линдюк та Анатолій Мельник, директор терцентру Андрій Леферович, начальник Управління соцзахисту Руслан Козак та керівник відділу культури РДА Ігор Дерлюк, було нелегко вибрати кращі роботи. Враховувалось і те, що найперше цей конкурс був покликаний привернути увагу до людей літнього віку та показати, що завдяки соціальним робітникам вони не самотні – їх шанують і підтримують. Хоч і не всі знімки відзначались фотомайстерністю, та вражали іншим – добрими і щирими емоціями і самих соцпрацівників, і їхніх підопічних.

 За рішенням журі, переможцем конкурсу стала Тетяна Красьоха із с. Козлиничі. Друге місце посіли фотороботи Марії Шабас із Майдану-Липненського та Ганни Негодюк із Годомич. Третє  – Тетяни Терешко (с. Старосілля), Сергія Савчука (с. Лишнівка) та Алли Лихач (с. Нічогівка).  «Приз глядацьких симпатій»  отримала Світлана Мельник із Маневич. Переможця та призерів конкурсу голова РДА Андрій Линдюк нагородив дипломами та грошовими преміями.

І місце – «Ти не забула, що в мене день народження?!», –

саме цими словами, із повними сліз і щастя очима,  зустріла свою помічницю Тетяну Красьоху її підопічна Любов Мельник, яка саме відзначала своє 84-річчя. Вже понад двадцять років Любов Степанівна після смерті чоловіка живе сама. Безмежно приємно одинокій літній людині відчувати чиюсь підтримку і любов. А ці квіти, вітання і подарунок єдині, які вона отримала у свій святковий день.

Опікується пані Тетяна літніми людьми в Козлиничах уже сім років. Через прикуту до ліжка свекруху їй довелося звільнитися зі шкільної їдальні, де вона працювала кухарем.  А вже коли свекрухи не стало, Тетяна Семенівна пішла працювати в територіальний центр.

• До роботи такої я вже звикла, хоч часом і важко приходиться: кожного потрібно вислухати, зрозуміти, всім догодити. Всяке буває, та ці люди варті уваги й поваги. Хтозна якими ми на старість будемо, – ділиться Тетяна Семенівна, зауважуючи й те, що її підопічні щоразу із нетерпінням на неї чекають, знаючи в який день вона має до них прийти.

Усі із шести (а було їх і по дванадцять) підопічних пані Тетяни  вже у поважних літах, найстарішій із них нині 86 років. І як би вони жили без її допомоги, годі й уявити. Щоразу очікують вони і на щире «Добридень!», тож Тетяна Семенівна завжди  спішить до них, знаючи, як вони її виглядають.

ІІ місце – «Як і працювати не буду, все одно буду до них приїжджати», –

посміхаючись, каже Марія Шабас із с. Майдан-Липненський, яка соціальним робітником працює вже 20 років. На конкурсній світлині один із моментів її щоденної праці – допомога своїй підопічній Ганні Сорочук у заготівлі квашеної капусти на зиму. В чисто прибраній охайній кімнаті дві щасливих жінки: одна та, що творить добро, інша ж – усміхнена і зігріта щирістю серця своєї помічниці.

 Пані Марія так вже звикла до тих людей, якими опікується, що їхні потреби й проблеми стали частинкою її життя:

– Щоразу бажаю їм, аби були здорові і довше прожили, й радію, коли у них все гаразд і вони всім задоволені. Всі, ким опікуюсь, вже мені як рідні. Дуже до них звикла, як  і до того, що вони мене щоденно ждуть. Роботи вистачає, та добре, що мені є кому допомогти,  якщо потрібно, наприклад, картоплю підопічним посадити чи зібрати, – то  допомагають й мої син, невістка, брат.

ІІ місце – «Аби було кому подати кружку води»

«Якщо людей не любиш, на такій роботі не працюватимеш», – із власного  25-річного досвіду опіки над літніми людьми, стверджує Ганна Негодюк із с. Годомичі. На знімку вона зі своєю підопічною Антоніною Климець. Радісне «Ой, моя Ганя прийшла!», – щоразу чує Ганна Йосипівна, лиш ступивши на поріг літньої сільської трудівниці, яка поставила на ноги четверо дітей, троє з яких вже й самі пенсіонери, а наймолодший син служить останні чотири роки в зоні АТО.  Коли дивишся на це фото, згадується народна приказка: «Діти потрібні, аби на старість було кому хоч подати кружку води», та буває по-різному, часом цю кружку води літній людині подає і соціальний робітник. 

За всі роки роботи найбільшою хвалою для себе соцробітниця вважає слова священика на похороні своєї підопічної: «Хоч це була і одинока, лежача людина, та вона була доглянута і до неї в оселю приємно було зайти».

Зауважує пані Ганна, що робота її тяжка, та щоразу, коли вона йде у відпустку, то сумує за своїми підопічними. Часом і «порушує трудову дисципліну» – частіше навідується до них, особливо до найстаріших.   

– Найприємніше в нашій роботі –  знати, що ти цим людям потрібний, без тебе їм було б набагато гірше… Хоч і гроші отримуємо невеликі, та щоразу чуємо щире й велике «Спасибі!», –  каже Ганна Йосипівна.

Юлія Музика.