Курси НБУ $ 29.25 € 31.18
Оксана Забужко про еліту та купюру, яку вона ненавидить – 200 гривень з Лесею Українкою у вінку

Оксана Забужко: «У нинішній Україні на слово – еліти – треба накласти мораторій...»

Фото: Костя ГАРБАРЧУКА.

Оксана Забужко про еліту та купюру, яку вона ненавидить – 200 гривень з Лесею Українкою у вінку

У Міжнародному літературному фестивалі «Фронтера», який цими вихідними пройшов у Луцьку, взяла участь наша землячка, письменниця-інтелектуалка, харизматична Оксана Забужко. Її годинна розмова у Палаці культури, як завжди, була цікава, з дотепними та влучними характеристиками історичних подій та політичних діячів

– Я не могла не скористатися запрошенням, щоб вкотре відвідати своє найулюбленіше місто в Україні, до якого в мене є дитячий сантимент, – після цієї фрази в залі пролунали оплески й пані Оксана продовжила, – я зрозуміла, що лучани люблять, коли я повертаюся до Луцька. Я рада кожній оказії, намагаюся знайти годинку, щоби походити улюбленими місцями й дитячими стежками. Досить часто останнім часом тут буваю...

Якраз минуло десять років, як вийшла моя книга «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». Для мене це була спроба відшукати, відновити обличчя старих традиційних еліт. Іншими словами, української аристократії, провідної верстви, яка брала на себе відповідальність за долю своєї спільноти.

У нинішній Україні на слово – еліти – треба накласти мораторій, десь років на десять. Адже в нас елітами називають людей, яким вчасно вдалося сісти на радянські грошові потоки, і які живуть у форматі «вкрав і втік».

Бажаючих поспілкуватися з авторкою було багато.

Я зустрічаю раз-у-раз людей, в яких є це почуття відповідальності, але їх немає згрупованих, так би мовити, в якомусь одному класі, наприклад, політичному. Чи, навіть страшно сказати, медіальному, освітньому, тобто воно індивідуально розпорошене.

  «Холєра ясна, та доки ж це триватиме?!»

Розповідаючи про нове видання своєї книги про Лесю Українку, Оксана Забужко зазначила:

– Мені належало прийтися за Ларисою Петрівною Косач, однією з найблискучіших європейських письменниць XX століття, яка значно випередила свою добу в темах, проблематиці, яка бачила ось ту передвоєнну епоху, яка називається в Європі Belle Epoque (прекрасна епоха), від 1871-го – по 1913 рік включно. Ось та Європа перед Першою світовою. Ці дати – це якраз роки життя Лесі Українки. Вона, по суті, і є наша Belle Epoque. Вона є наше європейське представництво. Вона – людина абсолютно європейської свідомості. Вона в Європі проводила більше часу, аніж в Росії, з її домашнім вихованням на європейській культурі, на європейській традиції і десятьма мовами, якими вона вільно володіла. Ідучи за її дорожньою мапою, я спробувала прочитати-перепрочитати певні речі і, зрозуміло, що це мене поставило в ситуацію досить напруженого діалогу з існуючими інтерпретаціями дівчинки у вінку.

Господи, як я оцю 200-гривневу купюру ненавиджу, і я, перепрошую, і цього Табачника, який фотографію 13-літньої дівчинки у постановочній вишиванці і вінку поставив на 200-гривневу купюру. Холєра ясна, та доки ж це триватиме?! Та доки ж ці волинські ліси та доки ж ця «Лісова пісня»? Вибачте, кохані лучани, але ж не можна зводити одну з найблискучіших європейських авторок XX століття, людину, яка написала «Касандру» і «Камінного господаря», до якоїсь, прости Господи, снігурочки а-ля Островського. Це наша козирна карта, це наша дама, яку ми маємо демонструвати на цілий світ, показуючи, що – так, ми завжди були європейською нацією.

Telegram Channel