Ігор Малогловець був на війні і мобілізованим, і добровольцем, і контрактником.
Досі носить в нозі осколки, а як оберіг – вийняту з тіла кулю
Шість поранень, дві важкі контузії, полон і десятки смертей побратимів – через це довелося пройти маневичанину Ігорю Малогловцю, який в зоні АТО ніс служб як мобілізований, як доброволець та контрактник
Ігор Малогловець родом із Вінниці, на Волинь потрапив, одружившись із маневичанкою. Має дві вищі освіти – педагогічну та юридичну, закінчив військову кафедру Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Досвід участі в бойових діях в Ігоря Володимировича був ще до початку російської збройної агресії на сході нашої країни – у складі миротворчих батальйонів МВС України він побував у Сербії та інших гарячих точках. У травні 2014-го мобілізований до лав Збройних Сил України.
– Слов’янськ, Краматорськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Іловайськ вночі із закритими очима пройду, – розповідає ветеран АТО, який періодично протягом чотирьох років був командиром підрозділів 25–ої десантно-штурмової та 14–ї ОМБр.
Досвід участі в бойових діях в Ігоря Володимировича був ще до початку російської збройної агресії – у складі миротворчих батальйонів МВС України він побував у Сербії та інших гарячих точках.
Після лікувався в госпіталях знову йшов на передову – не міг покинути своїх солдатів. Повернувся Ігор Малогловець з–під Попасної додому лише в кінці липня цього року.
«Найважче пережити смерті», – каже учасник бойових дій, спогади якого – незагойна рана. Потроху звикає до мирного життя, хоч це й нелегко.
– Головне, що є для кого жити – поряд дружина і діти, – ділиться Ігор Володимирович. – Дорожу спілкуванням із тими, з ким був у Іловайському «котлі», їх небагато лишилось…
Ветеран АТО досі носить в нозі осколки, як оберіг – вийняту з тіла кулю, і готовий завжди захищати рідну державу.
Юлія МУЗИКА.
