Любов Бойко – одна з найавторитетніших педагогів на Горохівщині

 Майнув  жар-птицею час,  і  2 лютого учнівський, педагогічний і батьківський колективи школи-гімназії, а ще – найрідніші,  друзі, знайомі  вітатили Любов Олександрівну із 50-річним ювілеєм. Знаковий день пані Любов запам’ятала сонячним від найгарніших  людських почуттів.  Ювілярка – заступник директора з виховної та навчально-виховної роботи, лауреат обласних конкурсів у номінаціях «Вчитель початкових класів», «Заступник директора з виховної роботи», вчитель-методист, володарка Почесної грамоти і Подяки  Міністерства освіти та науки України, улюблениця дітвори і авторитетна колега, доброзичлива наставниця когорти молодих освітян щодня щиро дякує Богові за своє життя, за солодко-терпку вчительську долю, за учнів, які з її знань і благословення вже  на своїх життєвих  дорогах виводять теореми мудрості.

Ювілярка – заступник директора з виховної та навчально-виховної роботи, лауреат обласних конкурсів у номінаціях «Вчитель початкових класів», «Заступник директора з виховної роботи», вчитель-методист, володарка Почесної грамоти і Подяки  Міністерства освіти та науки України

У Горохові всі знають Любов Олександрівну особистістю з променистою щирістю вдачею. До якого краю так любо приголубилося сонечко, коли вона народжувалася серед лютої зими? Котрі батьки викохали добропорядністю і  людинолюбством таку розумну і щиру доньку? Любов Олександрівна і досі в кожну вільну хвилину поспішає до отчого дому в селі Милятині на Іваничівщині. 

У ньому свою розумницю дотепер  дитиною чекають матуся Марія Пилипівна і тато Олександр Васильович. Дивлячись на найріднішу, почуваються найщасливішими, бо навчили її і  старшу доньку Світлану жити на світі по совісті, дорожити улюбленою працею.  У спогадах бачать Любу дівчатком, яке, дуже любило, коли співала, зібравшись на гарну оказію, їхня родина Іванчуків. Пригадують донечку школяркою, котра завжди ходила з книжкою в руках.

-Було, що й хитрувала, кажучи мамі що маю вчити стільки уроків, що аж  ніяк не  вспіваю через них іти помагати сапати колгоспні буряки, та школу закінчила відмінницею. Попри предметні знання, захоплювалася музикою, грою в шашки, декламуванням,  -  про чудові  хвилини дитинства ювілярка розповідає, усміхаючись,  бо тепер, у розквіті зрілості, після уроків вспіває  працювати на власному городі і допомагати стареньким батькам у селі, співати в славнозвісному народному аматорському колективі профспілок України  «Освітянка»,  вишивати, доглядати кімнатні квіти і разом із чоловіком Ігорем будувати власний дім.  До слова, її суджений родом із Пірванча, а знайшов свою любу серцю Любов у її Милятині: парубком приїхав на гостини до родичів, а невдовзі став хазяйновитим зятем.

Хто і коли дбайливо посіяв і зростив  в серці іменинниці зерно любові до вчителювання?  Вона мріяла присвятити йому себе, щойно вгледіла  свою першу вчительку Ларису Сільвейстрівну Мельник, – інтелігентну, жіночну, добру, розумну, наче мама. Відтоді  ні на хвилину не відпускала від себе нестримного бажання так само стояти перед класом із діточками і бачити в їхніх оченятах бажання усміхатися чи сумувати, про щось дізнатися або засоромитися через невиконане домашнє завдання, перейматися їхніми невдачами, радіти успіхам.

Цього хлопчика, шестикласника-відмінника школи-гімназії,  завдяки його голоскові, схожому на соловейковий, уже знає і волинська публіка. Богдан приязно на вулиці  гукає всім дорослим знайомим дзвінке «Привіт» і бачиться   не по-дитячому взірцевим парафіянином,  коли читає «Апостол»  чи  прислуговує священнослужителям у Свято-Вознесенському храмі міста Горохова.

Після навчання  у Володимир-Волинському педагогічному училищі  юна освітянка півроку працювала піонервожатою в селі Озютичі на Локачинщині,  здобувала вищу освіту на факультеті педагогіки Волинського державного педагогічного університету імені Лесі Українки, а якби можна було повернути життя знову у юність, то пішла б тією дорогою, яка привела її у школу-гімназію м. Горохова.  У ній зорею однодумства величає творчий колектив і повсякчас почувається вдячною за віру в її вчительське натхнення - екс-заступнику директора школи Зінаїді Банері, за уроки управлінської  науки - директору НВК «ЗОШ І-ІІІ ступеня-гімназія» м. Горохова Володимиру Зінчуку, його заступникам  Неонілі Чонці, Валентинові Бочковському, методистам відділу освіти, сім’ї та молоді райдержадміністрації Олені Підлужній і Надії Власюк, всім освітянам, які довірили їй місію бути невтомним творчим лідером, авторкою змістовних сценаріїв, ініціаторкою  відомих на Волині шкільних заходів,  організатором незабутнього дозвілля, яке оздоблює досвідом, новаторством, вмінням зацікавити і приємно здивувати дітей і дорослих.

Про що мріє ювілярка? Щастя всій своїй родині і племіннику-улюбленцеві Сргієві. Щоб виріс хорошою людиною син Богдан. Цього хлопчика, шестикласника-відмінника школи-гімназії,  завдяки його голоскові, схожому на соловейковий, уже знає і волинська публіка. Богдан приязно на вулиці  гукає всім дорослим знайомим дзвінке «Привіт» і бачиться   не по-дитячому взірцевим парафіянином,  коли читає «Апостол»  чи  прислуговує священнослужителям у Свято-Вознесенському храмі міста Горохова. Він першим разом  із татусем Ігорем привітає свою найкращу в світі матусю. Що подарують? Найдорожче і найпотрібніше кожній Берегині своєї сім’ї і родини «Люблю»!