«Небо впало на сина, але він триматиме його для нас»

«Це історія про тих, хто загинув за свободу і за власну державу. Досі невідомо скільки людей насправді входить до Небесної Сотні» - такими словами розпочинається стрічка.

Від цього фільму - тисячі мурашок. Кожен кадр пропускаєш крізь себе. Розбита бруківка біля стадіону Лобановського, архангел Михайло серед диму, кров на Майдані. Тут все надзвичайно свіже, як ніби було вчора. Режисери передають все чесно, глибоко й відверто. Кожна хвилина — емоція і її ти проживаєш, візуально відчуваючи запах вогнища, смерті, страху і свободи. Ось хтось зігнувся, ніби зламане дерево. Хтось упав на коліна, затуливши обличчя руками. Пальці рук чорні від диму  і коктейлів Молотова. І обличчя під касками закіптюжені та втомлені. Дуже багато болю й емоцій.

Ця стрічка – то історія однієї людини, Устима Голоднюка, та одночасно всіх Героїв Небесної Сотні.

І не важливо, дивишся ти фільм вперше чи вп’яте. Бо ця стрічка – то історія однієї людини, Устима Голоднюка, та одночасно всіх Героїв Небесної Сотні.

Він один з янголів, «хлопчик у блакитній касці». Разом з батьком брав участь у боях - колишнім майором міліції. Сьогодні Володимир Голоднюк займається волонтерством, формує гуманітарні вантажі у себе на Тернопільщині і збирає інформацію про розстріляних на Майдані. «Для мене важливо знати, не хто натискав курок, а хто віддавав наказ», - сказав він в одному з інтерв`ю.
 

Сьогодні Володимир Голоднюк займається волонтерством, формує гуманітарні вантажі у себе на Тернопільщині і збирає інформацію про розстріляних на Майдані.

«Дякувати Богу, що я встиг побачити свою дитину, сказати, що я його люблю, - у цих словах мужність батьківського серця. - Устим був у 19-тій Сотні, яку розбили у Маріїнському парку, з неї залишилося лише шість чоловік. Патріотизму  у сина хватало на кількох. Звичайний армійський зелений шолом він пофарбував у голубий колір. Цим хотів довести, що то миротворча каска. І казав, що вона його береже.

Мені подзвонили і сказали: в інтернеті біжить строка, що син загинув.  Я шукав його скрізь. Кожне простирадло було важко піднімати, бо обривалося серце.

Я вірив, що  зумію його прикрити. Собою. Але там був реальний бій, де тяжко знайти один одного. В якийсь момент перестав відповідати Устимів телефон. Мені подзвонили і сказали: в інтернеті біжить строка, що син загинув.  Я шукав його скрізь. Кожне простирадло було важко піднімати, бо обривалося серце. А потім знову телефонний дзвінок: «Устим знаходиться в готелі «Україна». Дійти до нього допомогли друзі, бо мене полишили сили. Куля снайпера пробила каску  і поцілила  в голову. Мабуть, колір не мав таки значення. У сина був своєрідний пароль. Просив у випадку небезпеки на барикадах кричати йому, що небо падає. Вона впало на сина, але він триматиме його для нас.

Захід організований Центром національно-патріотичного виховання дітей та молоді.

І я не знаю, як ще гучніше стукати  в голови тих людей, кого та зима не змінила. Такі фільми – найсильніша зброя проти байдужості. Бо ці хлопці, як і ті, що воюють на Сході, освятили наш прапор своїм життям. Золотий унизу і синій зверху. Він сьогодні майорить у Луцьку…