“Замість пліткувати з сусідами чи сидіти удома, чекаючи коханого чоловіка з полювання, краще самій піти разом з ним „на качок чи зайців”, - впевнена Валентина Малюх з Федорівки Володимир-Волинського району ...
Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
ВІД ПЕРШИХ ПОСТРІЛІВ ПАДАЛА САМА Зізнатись, ми готувались побачити жінку з жорстким „мужицьким” характером, а назустріч нам вийшла молода вродлива господиня, що ми аж розгубились: „І як ця тендітна жінка з добрим поглядом може нарівні з чоловіками шастати по угіддях із зброєю в руках?” – чесне слово, промайнула така думка. Вже за кавою у затишній оселі Малюхів „заспокоїв” чоловік Валентини Олексіївни Віктор Миколайович: - Це тільки на перший погляд здається, що жінка і комара не вб`є. Але як тільки у руках моєї Валі з`являється рушниця, то треба бачити її погляд – очі горять, як у кішки! Сам іноді боюся, - добродушно підморгує дружині чоловік. Якщо у рекламі спочатку була кава, то у Малюхів спочатку було кохання з першого погляду. Все – без перебільшення - почалося саме з нього. Адже руку і серце Віктор Миколайович запропонував 19-річній Валентині Олексіївні у перший же день їхнього знайомства, а вже на третій вони гуляли на заручинах! - Хто не ризикує, той не п`є шампанського! – усміхається пані Валентина і додає: – Уже з першого дня нашого знайомства я завжди хотіла бути з цим чоловіком. І коли ми з Віктором одружились, вирішила: замість пліткувати з сусідами чи сидіти удома, чекаючи коханого чоловіка з полювання, краще самій піти разом з ним „на качок чи зайців”. Спочатку дружина крутилась хвостиком за чоловіком по лісах і полях просто „за компанію”, але дуже скоро у неї проявився мисливський хист. Обидва сини – і старший В’ячеслав, і молодший Віталій – вже з шестирічного віку разом з татом і мамою вихідні проводили не на дивані, а на природі. - Хочу рушницю, - врешті заявила Валентина Олексіївна... І одного чудового ранку, саме на день народження пані Валентини чоловік сказав їй: ”Маєш!”, - і вручив „ружжо” 28-ого калібру! Спеціально підібрав не дуже потужне, бо після кожного пострілу з його рушниці через сильну віддачу жінка постійно падала (інколи, щоб м’якше приземлитись, ставала для пострілу у рівчак). Спочатку Віктор Миколайович жартома називав подаровану ним зброю „для горобців”, але дуже скоро переконався, що дарма.
ВАЛЕНТИНА ДАЄ ФОРУ ЧОЛОВІКУ Свого першого зайця Валентина Олексіївна вцілила вже на першому ж полюванні з новою рушницею, причому з другого пострілу! - Я тоді двічі промазав, і думав, що зайчик втече, - каже Віктор Миколайович. - Але Валюша таки підстрелила його. Запитую: „Пам`ятаєш, як цілилась?” – „Нічого не пам’ятаю!”, - каже. Але скільки то радості було! Стала стрибати, „ура!” кричати! Так по-жіночому емоційно Валентина Олексіївна й досі реагує на кожен трофей. Таке ж ставлення і до рушниці: - Можу погладити її, навіть поцілувати, завжди кажу: „Не підведи, сонечко”, - усміхається жінка-мисливець. „Сонечко” не підводить. - Зайців Валюша „валить” більше, ніж я, - визнає Віктор Миколайович. – А ось із качками поки навпаки. - Поки, - грозиться пальцем, усміхаючись, Валентина Олексіївна. Віктор Миколайович уже знає, що його дружина слів на вітер не кидає: - Тепер вже точно мене Валя заганяє, - сміється. - Справді, якщо Вітя щось підстрелив, а я ні, то додому не піду, а буду ходити і мучити його аж поки й сама не візьму здобич. А от чоловік не такий азартний. Якщо я вже маю трофей, а він ні, то каже, що і мого на сім`ю вистачить. На роботі у Валентини Олексіївни – а працює вона в аптеці у районній лікарні – уже знають, що у день відкриття сезону цю азартну жінку треба підмінити. А потім можна буде послухати свіжих мисливських байок. Причому люблять це як жінки, так і чоловіки. - Пам`ятаю, як одного разу, смішно сказати, я зайця ледь не... роздавила, - сміється пані Валентина. – Повертались уже з полювання і я наступила на нього! Саме їла булочку. Ще жую, скидаю рушницю, прицілююсь і – не стріляє! Я знову натискаю на курок – і знову не стріляє! І тільки потім згадую, що рушниця у мене уже на запобіжнику. А заєць тим часом утік. Тоді на обід так і залишилась лише булочка...
НА ПОЛЮВАННЯ – УСІЄЮ СІМ`ЄЮ А ще Малюхи люблять згадувати, як колись мисливці вперше знайомились з Валентиною Олексіївною. Не одразу могли розпізнати у ній жінку, бо була вдягнута, як усі - у мисливський камуфляж, а коси ховала під шапкою. - Та жінка я, жінка, – сміялась пані Валентина, коли у повітрі на півдорозі зависала чиясь простягнута для привітання рука і сама потискала у відповідь руку. Тепер у чоловічих мисливських компаніях Валентину Олексіївну мають за свою. Присутність жінки навіть якось дисциплінує чоловіків – при ній не наважуються вживати гостреньких слівець. З повагою ставляться до єдиної представниці прекрасної статі в районі, яка є членом товариства мисливців (і однією з двох в області - крім пані Валентини полює ще лучанка Ольга Стефанович), і називають її „нашим хлопцем”. Останнім часом, щоправда, у Малюхів, так би мовити, винятково сімейний підряд. Ходять на полювання лише сім`єю – чоловік, дружина і двоє синів. Старший уже оформляє документи і незабаром теж буде членом мисливського товариства. - Якось син запропонував піти з ним на полювання, - розповідає Валентина Олексіївна. – „Без батька не піду”, - кажу йому. Завжди ходила тільки з чоловіком. Без нього не можу. Так само і він тепер – без мене на полювання не піде...
