Після складного поранення «кіборг» підкорив Америку на велосипеді

— Уночі 2 жовтня 2014 року ми з побратимами приїхали до ДАПу, — розповідає Олександр. — Перед нашими очима постала жахлива картина. Все навколо нагадувало декорацію з фільму про постапокаліпсис: усе зруйновано та розбомблено, а під ногами — мішанина з бетону, гільз, осколків, відстріляних «мух» та скривавлених бинтів.

Так склалося, що група, у складі якої був Олександр, зайшла у ДАП в один із найгарячіших моментів протистояння. Саме тоді, на початку жовтня 2014 року, російські загарбники відновили спроби «вибити» українських військових і захопити аеропорт. На його штурм були кинуті й елітні російські військові підрозділи та важка техніка, пише Veterano.com.ua.

— Ті кілька днів ми всі «святкували» день народження Путіна. Напевно, блазні прокремлівського режиму хотіли піднести «вождю» аеропорт у подарунок, — іронізує Олександр. — Йшли дуже потужні бої. Тактика ворога при цьому не вирізнялася геніальністю військової думки. Спочатку «крили» з арти термінали, а потім під прикриттям «броні» йшли в лобовий штурм. Такі дії особливого успіху їм не приносили, втрати були колосальні. Але ворог відчайдушно ліз знову і знову.

І тепер знаю, що там, за океаном, є сотні тисяч тих, хто любить та підтримує Україну. А загалом отримав купу позитивних емоцій від знайомства з новими людьми та суттєво покращив фізичну форму, накатавши понад 10 тисяч кілометрів.

Перший бій Олександра тривав більше дев’яти годин. Тоді загинув його побратим, з яким вони надавали допомогу пораненому.

— Дійсно скрутно стало тоді, коли на вогневі позиції вийшли ворожі танки і з двох сторін почали бити по нас прямою наводкою. У нас було чимало «трьохсотих», — згадує «кіборг». — Разом із бійцем «Скельдом» переносили пораненого товариша, і в цю мить пролунав вибух. Танк влучив в арку вікна за кілька метрів від нас. Вибухова хвиля збила з ніг. У всіх контузія. Оговтуюсь, повертаюсь, а під «Скельдом» калюжа крові. Сонна та плечова артерії перебиті й у стегні дві дірки. Намагався йому допомогти, та марно… Хлопцеві було дев’ятнадцять років. Він загинув, як воїн, зі зброєю в руках. Віддав життя, захищаючи ближнього.

Під час чергового штурму російськими окупантами старого термінала аеропорту Олександра Чуба було поранено. Це сталося 5 жовтня, на третій день його перебування в ДАП.

— Танки противника добряче нас «кошмарили». Снаряди залітали всередину старого термінала. Один із них розірвався біля мене. Удар, і я на підлозі. Розумію, що звестися вже не можу. Відчув, що щось пече в нозі. Кажу: «Хлопці, я — «трьохсотий». Єдине, чого тоді боявся, це каліцтва. Для мене смерть — річ не страшна, а от стати тягарем для когось не хотів.

Під обстрілами Олександра разом з іншими пораненими евакуювали до шпиталю. На мирній землі він пройшов тривале лікування та реабілітацію. Відкритий перелом гомілкових кісток лівої ноги не піддавався швидкому лікуванню.

— Були ускладнення, кістка не зросталася правильно. Її кілька разів перескладали, поставили дві титанові пластини. Я розумів, що моє тіло змінилося, і на полі бою користі від мене буде мало. Але дух усе одно рвався до бою. Не міг дозволити собі здатися, і щойно тільки кістка почала потроху зростатися, взявся тренувати ногу, — говорить Олександр. 

До речі, у той самий час режисери Леонід Кантер та Іван Ясній знімали документальний фільм про «кіборгів» під назвою «Добровольці Божої чоти». Вони записали спогади Олександра, а пізніше запросили його на показ фільму на кінофестивалі у США.

Я вважаю, що фізичні обмеження — не причина відмовлятися від повноцінного життя. Всі бар’єри — лише у вашій голові, і їх необхідно долати. Тільки тоді ви досягнете своєї мети і знайдете своє щастя. 

— У грудні 2015 року я як один із учасників відзнятої картини теж полетів до Америки, — розповідає мандрівник. — Перед від’їздом подумав: «Я вже ніби ходжу, але не встиг покататися на велосипеді, який подарували друзі». Тож вирішив, що хоча б в Америці покатаюсь. Поїхав по Штатах сам показувати кіно на запрошення місцевих громад. І тепер знаю, що там, за океаном, є сотні тисяч тих, хто любить та підтримує Україну. А загалом отримав купу позитивних емоцій від знайомства з новими людьми та суттєво покращив фізичну форму, накатавши понад 10 тисяч кілометрів.

Мандруючи Штатами, Олександр вперше дізнався про змагання «Ігри нескорених». Тоді вони проводилися в парку розваг «Світ Волта Діснея» поруч з Орландо, штат Флорида. 

— Ще тоді подумав: «От було б круто, якби Україна також взяла участь у цих змаганнях», — ділиться герой. — А вже за рік за результатами відбору увійшов до складу національної збірної як велосипедист.

Зараз Олександр Чуб опановує нові для себе види спорту — лижі, сноуборд, кросфіт. А ще постійно подорожує, бо вважає, що мандри додають життєвих сил та надихають на нові звершення.

— Після поранення спорт та мандри стали для мене основними чинниками, що сприяли як фізичному, так і моральному відновленню, — говорить Олександр. — Я вважаю, що фізичні обмеження — не причина відмовлятися від повноцінного життя. Всі бар’єри — лише у вашій голові, і їх необхідно долати. Тільки тоді ви досягнете своєї мети і знайдете своє щастя.