Попри усі труднощі, подружжя Шоломів – життєрадісні й оптимістичні люди.
І чорний світ любов зробила кольоровим: дивовижна історія незрячого життєлюба
На журналістських стежках зустрічалася з багатьма чудовими людьми, та житель Кам'янухи Віктор Шолом для мене – справжнє відкриття
Навчився і незрячим все робити
Обдарований музикант і механік, дбайливий господар, люблячий чоловік, син і брат через відшарування сітківки 10 років тому раптово осліп.
– Все тоді помінялося – життя, думки. Було дуже важко, образливо. Раніше жив музикою, а тоді навіть не міг її слухати, – згадує чоловік. – Та життя продовжувалось, нічого вже не можна було змінити. Я й подумав: можу ходити, думати, працювати й говорити, зрозумів, що хоч і не бачу цього білого світу, не варто впадати у паніку – буває людям і гірше.
Подружжя Віктора і Юлії Шоломів разом зустріло двадцяту весну. Понад десять років, відколи чоловік втратив зір, очі дружини стали і його очима. «Є в цьому і свої плюс, – усміхається Віктор. – Ну хто ще ходить із дружиною весь час під руку?»
– Коли втратив зір, почав більше відчувати світ: кожна пора року має свій запах – снігу, дощу, молодої трави, розпеченої землі...
– Вітя усе сам помаленьку в господарстві робить – дров наріже, нарубає, наносить, натопить в хаті. Живність допоможе погодувати, – каже Юлія, зауважуючи, що в її чоловіка скрізь порядок – зрізав недавно аличу, то й гіллячки чистенько позбирав, у пучечки зв’язав і в грубці спалив. Натомість на сільському сміттєзвалищі чого тільки не побачиш: і непорубані дрова, і кролятники, і навіть купи старих шпалерів. А кулінарить зазвичай дружина. У неї все дуже смачно вдається, а чоловік жартує, мовляв, якщо вдома сам зголодніє, то в холодильнику щось обов’язково налапає. Юлія пригадує:
– Виходить взимку зранння, бере лопату й розчищає доріжку: «Вітю, звідки ти знаєш, що сніг нападав?», – питаю, а він: «І сам не знаю – ніби по запаху», – розповідає дружина, а чоловік пояснює:
– Коли втратив зір, почав більше відчувати світ: кожна пора року має свій запах – снігу, дощу, молодої трави, розпеченої землі...
Віктор завжди в курсі всіх подій, бо слухає телевізор, аудіоплеєр, телефоном спілкується з рідними, особливо із сестрою Юлею. Телефон має кнопковий, запам’ятовує всі номери, аби когось про допомогу не просити.
– Мало того, що Вітя впізнає за голосом усіх односельців, то ще й знає за звуком, хто саме їде машиною чи мотоциклом, – з усмішкою додає Юлія.
Музика і мотоцикли – захоплення всього життя
За освітою Віктор бібліотекар, закінчив Луцьке культосвітнє училище. «В групі було 25 дівчат і я», – згадує. Працював шкільним бібліотекарем, завідувачем клубу в селі Кам'януха. Він музикант-самоучка, грав на різних інструментах: ударних, бас-гітарі, клавішних, писав і виконував пісні, на весіллях грав не лише у своєму районі, а й у Любешівському, на Рівненщині. Минулого літа співав на весіллі племінниці. А ще, згадує Віктор, з дитинства не мислив життя без мотоциклів.
– В селі жартували, що міняю їх, як циган коней. А я любив мати справу із залізом: купував мотоцикли, ремонтував й знову продавав. Яких тільки не було – «Мінськ», «Восход», «ИЖ», «МТ».
- І зараз, коли мій велосипед поламається, то Вітя його навпомацки відремонтує. І скутер підрихтує, моторне масло поміняє, – розповідає Юлія.
Навпроти будинку Шоломів – ставочок, званий Долиною.
– Вже з того ставка «лякало» було, в мулі й очереті тільки вужі водилися, – розповідає чоловік. – Дуже хотілося розчистити водойму. Дякую і односельцям, усім небайдужим з інших сіл і міст, що два роки тому підтримали мою ідею і допомогли грошима й стараннями.
Тепер ставок чистий і зариблений. Завзяті рибалки вудками виловлюють і двокілограмові коропи, товстолобики, амури й канадські сомики.
– Навіть мені пощастило спіймати кілька величеньких коропів, – усміхається Юлія, і додає, що чоловік взимку сам ходив на ставок сокирою ополонки робити, аби риба не загинула. Стежить, щоб водойма не заросла очеретом, з Володею Будем та Сашком Пилипчуком вчасно його скошують. Посадили біля очищеного ставочка рядок вишень, які минулоріч вже порадували першими ягідками. А взимку ставок був місцем сільських забав – на льоду встановили крутилку із 15-метровою жердкою, де розважались і діти, й дорослі.
- І зараз, коли мій велосипед поламається, то Вітя його навпомацки відремонтує. І скутер підрихтує, моторне масло поміняє.
Аж дух перехопило, коли побачила, як незрячий чоловік прудко й легко збігає вниз східцями, тримаючи під руку дружину. «У селі й досі дехто не вірить, що він абсолютно нічого не бачить, – каже Юлія. Попри усі труднощі, подружжя Шоломів – життєрадісні й оптимістичні люди. Всюди разом: і в селі, і в Маневичах, і по Києву в метро їздили.
– До незрячого життя не звикнути, та можна навчитися радіти з того, що маєш, – міркує Віктор, а про кохану дружину з ніжністю в голосі додає: – Завжди пам’ятатиму її такою, як десять років тому.
Юлія МУЗИКА.
