У домашній світлиці Раїсу Панасюк із паскою, мазурками, писанками і вишиванкою, зробленими її вмілими руками, сфотографувала внучка Іванна Кобук.
Із покоління в покоління: як у родині з Горохівщини бережуть традиції
В ореолі молитов, радості, віри в любов Ісуса Спасителя швидко минув Великдень. В оселі екс-журналістки обласної газети «Волинь-нова» і районної «Горохівський вісник» Раїси Панасюк (Кобук) цьогорічне свято Воскресіння Господнього теж запам’ятається всіма традиціями української родини
Схожі на сонечко пасочки пані Раїса звично пекла сама. Це вміння, яким дорожить і пишається кожна господиня, їй передала в спадок бабуся Пелагея Федун. Коли внучці минуло 20-ть років, мудра старійшина навчила молодицю дивувати родину ще й смачними мазурками. Тісто для цих золотобоких хлібів замішувала більш здобним, як паску, яку українці люблять смакувати не лише з маслом чи сиром, а й з домашньою ковбасою та іншою м’ясною смакотою. Щоправда, в бабусиній скарбниці єдиним причандаллям для оригінальної випічки був хіба що кухонний ніж. Ним майстриня вирізувала з пісного тіста для оздоби диво-квіти, листочки, стебла… Тепер це делікатне рукоділля замінили сучасні кондитерські форми.
Писанки Раїси Панасюк господині залишають окрасою своїх світлиць ще надовго після Великодня. Борочиченські вчителі запрошують народну умілицю в школу на майстер-класи, а працівники галузі культури району – на велелюдні виставки, в яких вона займає призові місця.
Раз у рік бабця Пелагея любила засиджуватися над писанням писанок. Її бажання оздоблювати візерунками великодні яйця у життєлюбній вдачі пані Раїси збудилося у роки воскресіння незалежності України. Тоді, у 90-их минулого століття, Раїса Іванівна не лише пригадала цей незвичайний хист, а й придбала книгу «Українська народна писанка», з допомогою якої вдосконалювала свої перші сміливі проби.
Орнаменти, написані на символах весни і сонця, вдавалися настільки гарними, що особливу науку вчитель Раїса Панасюк мала за честь передавати здібним учням на уроках трудового навчання в рідній Борочиченській загальноосвітній школі. Одна з українолюбних школярок колись принесла їй дарунком від свого 94-річного дідуся на прізвище Романенко (ім’я умільця, на жаль, не запам’яталося) два саморобні писачки. Очевидно, довгожитель неабияк знав толк у мистецтві фарбування яєць. Тими писачками майстриня користується досі. Якщо візерунок не дуже складний, а відчуття натхнення зашкалює на позитив, то протягом години Раїса Іванівна може написати 5, за вечір - 10, а то й 15 мальованок. Візерунки здебільшого намріює сама. При цьому не забуває, що все геніальне твориться просто, і що в бабусі Пелагеї основою орнаментів були простенькі «грабельки», крапочки, ріжки, лінії нескінченності. Їх і використовує як основу малюнків, хоча й знайома з нинішніми складнішими правилами творення узорів. Така гармонія минувшини та сучасності вражає красою численних шанувальників писанкарста. Від них має кожного року сотні замовлень ще й тому, що для розпису використовує лише натуральні барвники, наприклад, цибулиння.
Писанки Раїси Панасюк господині залишають окрасою своїх світлиць ще надовго після Великодня. Борочиченські вчителі запрошують народну умілицю в школу на майстер-класи, а працівники галузі культури району – на велелюдні виставки, в яких вона займає призові місця.
Раїса Іванівна з гордістю розповідає про свою троюрідну племінницю, студентку Володимир-Волинського педагогічного коледжу імені А.Ю.Кримського Марію Соболь. Роботи дівчини займають призові місця на всеукраїнських студентських форумах образотворчого мистецтва і писанкарства.
Талант Федунів-Панасюків передається поколінням. Раїса Іванівна з гордістю розповідає про свою троюрідну племінницю, студентку Володимир-Волинського педагогічного коледжу імені А.Ю.Кримського Марію Соболь. Роботи дівчини займають призові місця на всеукраїнських студентських форумах образотворчого мистецтва і писанкарства.
А ще в хаті героїні цієї публікації шедеврами вишивання бачаться заквітчані її руками серветки, скатертини, доріжки і навіть великі панно… Одне з нещодавно закінчених, з якого світові усміхаються вродливиця українка і парубок-красень, рукодільниця з притаманним їй почуття гумору назвала «А ми такі паровані, як горнята мальовані».
