БУДИНОК, ДЕ ЖИЛА РОДИНА КОСАЧІВ

Катерина ЗУБЧУК

На цей раз для екскурсії Старим містом я прийшла безпосередньо в дирекцію історико-культурного заповідника. Адже приміщення, де вона знаходиться, — це одна із пам’яток архітектури, яка відома під назвою «Будинок Косачів». Назва умовна, звичайно. Адже цей будинок ніколи не був власністю родини знаменитої нашої землячки. Тут Косачі мали службову квартиру в 1890—1891 роках.

Це був другий і останній період перебування в Луцьку Лесі Українки. Більше вона сюди не приїжджала, оскільки тяжко хворіла і багато часу проводила на лікуванні, зокрема за кордоном. Якихось документів нема. Але є спогади Ольги Косач-Кривенюк. Тобто опосередковані дані, що служать підставою для однієї, дуже ймовірної гіпотези, що саме в будинку , про який йде мова, з жовтня дев’яностого по квітень дев’яносто першого року жила родина Косачів.
Схема квартири, намальована Ольгою, що зберігається в обласному краєзнавчому музеї, в деякій мірі співпадає з тим плануванням, яке є і зараз в західному крилі цього будинку на другому поверсі. А коли йшла остання реставрація будинку вже в наші дні, то під тиньком будівельники знімали шпалери, які були наклеєні на газети якраз дев’яностих років ХІХ століття. Можна припустити, що родина Косачів робила тут ремонт.
Дослідники забудови Старого міста не знайшли точної дати, коли цей будинок почали будувати. Вони зробили логічні висновки, співставляючи плани забудови раніших і пізніших періодів. Люстрація 1879 року, наприклад, зафіксувала в цьому місці порожню ділянку, частину якої орендував шляхтич Волянський. А після 1795 року, судячи з інших документів, на ділянці, яка була порожня, розпочато будівництво цегляної споруди з підвалом. До 1807 року його повністю завершили, оскільки на плані цього часу вже показано житловий міщанський будинок Г-подібної форми.
Найбільш ймовірно, що він був запроектований як одноповерховий з підвалом. Але коли після третього поділу Польщі Луцьк відійшов до царської Росії, то з’явився другий поверх. Виникла потреба у сходах. І сьогодні кожен, хто приходить в дирекцію заповідника, піднімається по цих чавунних сходах, що вже теж є історичною пам’яткою. Такі сходи виготовляли на якомусь волинському заводі, може, Горохівському ливарному. Подібні є і в інших старих будинках Луцька.
Будинок Косачів можна побачити на панорамі Старого міста 1866 року художника П.Струкова. У сімдесятих роках ХІХ століття зал другого поверху орендується приватним драматичним театром. У 1917 році в будинку відкрили приватну польську гімназію імені Костюшка (з 1921 року вона державна). Згодом тут розмістили управління Луцької римо-католицької дієцезії. А після Другої світової війни в будинку знаходились різні міські і обласні організації. Зокрема, бюро подорожей та екскурсій. Коли було створено державний історико-культурний заповідник, то будинок передали його дирекції.
Директор заповідника Тарас Рабан розповідає:
— Будинок Косачів стоїть на місці, де колись був рів з водою вздовж Окольного замку. Будинок все своє «життя» буквально тріщав, осідав. Коли ми розчистили підвал, то побачили струмочок, що протікав по підвальному приміщенні — у фундаментах були арки, через які у давнину вода текла до Глушця. Будівельники, очевидно, бачили, що не можуть приборкати воду і пустили її під будинком, як у Львові річка Полтва тече під містом.
Під час останньої реконструкції довелось укріплювати фундаменти — під них вручну закачували розчин. Щодо останньої реконструкції будинку Косачів, то у Тараса Рабана — особливий спогад. Луцьк готувався до 120-річчя від дня народження Лесі Українки. Тут мав бути міжнародний симпозіум, присвячений цій даті. Особливо пройнявся бажанням, щоб до цієї події будинок Косачів був відреставрований, Микола Жулинський — на той час віце-прем’єр. Він очолював Інститут літератури, а симпозіум був під його егідою. І під час свого приїзду до Луцька за рік до ювілею, стоячи з директором заповідника на купах цегли, віце-прем’єр вже і не мав надії, що за короткий строк вдасться зробити задумане.
— Допоміг, можна сказати, щасливий збіг обставин, — розповідає Тарас Веніамінович.— На сесії обласної ради я виступав із співдоповіддю про збереження культурної спадщини. Тоді й сказав, що маємо знамениту землячку Лесю Українку, і до її ювілею хотілося б відреставрувати будинок, в якому вона жила, та нема коштів. Голова обласної ради Володимир Блаженчук уточнив, скільки грошей потрібно, і запевнив, що вони будуть. І справді ми ці кошти одержали.
Багато років мова йде про те, щоб саме в цьому будинку був створений музей Лесі Українки. Вже й проект зроблено. Меморіальних матеріалів небагато. Але, на думку директора заповідника, навіть якщо не буде оригінальних речей, то можна зробити кімнату того часу — відтворити епоху кінця ХІХ століття. На жаль, як це часто буває, на задум нема коштів.
У будинку Косачів вже чимало років працює артклуб, який збирає лучан на цікаві вечори. Тут періодично експонуються виставки. Ось і до 920-ої річниці Луцька дирекція заповідника спільно з обласним краєзнавчим музеєм організувала фотовиставку «Луцьк і лучани». В цьому будинку відкрито й інформаційно-туристичний центр. Тобто, якщо Луцький замок — це своєрідний музейний комплекс історії міста, то будинок Косачів — культурно-освітній осередок.