ГОРЯТЬ ТОРФОВИЩА

На початку жовтня загальна площа, охоплена пожежами на торфовищах, в області сягнула 15 гектарів.

Катерина ЗУБЧУК

Горіло в трьох районах — в Старовижівському, поблизу села Лісняки, в Камінь-Каширському , в урочищі Вовча гора, в Любешівському, біля села Березичі. Майже тиждень пожежні СДПЧ-8 міста Каменя-Каширського ліквідовували займання торфу біля села Хотешів, в урочищі Зарічки, хоча локалізовано пожежу було вже в перший день після її виявлення. Більше тижня камінь-каширські вогнеборці вгамовували пожежу на торфовищі біля села Гута-Боровенська, де вогнем було охоплено близько двох гектарів торфополів. Для ліквідації лиха був задіяний особовий склад райвідділу управління МНС в області, працівники лісгоспу.
Гасіння пожеж на торфовищах в цьому році ускладнилось непередбачуваною обставиною — біля села Лісняки Старовижівського району один за одним протягом тижня вибухнуло дев’ять снарядів часів Великої Вітчизняної війни. Цими днями ми побували там.
Ще на під’їзді до села в повітрі вловлюється запах диму. Люди розповідають, що особливо вранці і ввечері, коли сиро і дим стелиться низько, то таке враження, що пожарище буквально в селі, а не за два кілометри від нього. Нашим провідником був гайовий, як називають в селі майстра лісу Старовижівського лісництва Олександра Остапука. Він якраз на мотоциклі їхав у свій обхід: з першого дня, як виникло загорання, і донині залишається небезпека — пожежа може підкрастись і до лісу, що межує з торфовищем.
Ще 21 вересня виникла пожежа. Кажуть, з боку села Смідин паслась того дня худоба, то, може, пастухи розкладали вогнище і не загасили його залишки. Інша версія — хтось спалював бадилля на своїй ділянці. Буквально за хвилини вогонь поширився на велику відстань, бо ж цьогорічної осені, навдивовиж теплої і посушливої, трава, бадилля — сухі, як порох.
— Якби не ось ця вже виорана ділянка, — показує Олександр Остапук межу, на якій зупинилась пожежа, — то в селі б «ловили» вогонь, адже всюди — торфовище.
Пожежа зайняла близько восьми гектарів. Було організовано цілодобове чергування. Тим більш, що торфовища горять по-особливому підступно — вогню ніби й нема, а торф тліє. І вже в той день, коли ми тут побували, можна було візуально визначити, що вигоріло подекуди на глибину більш як півметра. Підходити до згарища ризиковано, бо можна й провалитись. Наш фотокор поділився враженнями після того, як для зйомки наблизився до пожарища: мовляв, неприємне відчуття, бо земля під ногами немовби ворушиться. А ще на траві вздовж торфовища, знищеного пожежею, дуже багато гусені — все живе рятувалось.
Колись тут були суцільні болота. Років сорок тому завдяки меліорації на болотах вирощували хороші врожаї буряків, картоплі, зернових. Як колгоспу не стало, то тут — «людські паї». Цьогорічний врожай зібрано. Лише на одній з грядок поруч з пожарищем ще росте капуста. Тепер важко навіть припустити, коли знову на цих «людських паях» можна буде щось сіяти, садити.
На Волині чекають дощу, щоб можна було посіяти озимину. У Лісняках ждуть дощу, бо тільки він, мабуть, остаточно приборкає пожежу на торфовищі. У розмові з мешканцями села ми почули, що в сорок четвертому році чотири місяці за Лісняками йшов фронт. Ганна Писарук добре пам’ятає той час. З одного боку болота, ближче до села Мизове, стояли німці, з другого — наші, «снаряди шугали вдень і вночі». Деякі з них, очевидно, впали в болото й так і не розірвались. Тепер про себе нагадали.
Позавчора, зателефонувавши в професійну пожежну частину Старовижівського райвідділу УМНС, я поцікавилась, яка ж ситуація на торфовищі за Лісняками. Інспектор Микола Івчик сказав:
— Все поки що по-старому. Торфовище тліє. Треба щоденно чергувати і контролювати ситуацію.
До речі, Микола Івчик розповів, що в позаминулому році пожежею на торфовищі біля села Яревище була охоплена ще більша площа — гектарів двадцять. Але там снаряди не рвались...