А СМЕРТЬ СТОЯЛА ЗА ПЛЕЧИМА

Борис ПЛАХТІЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО

Підпилі односельчани допомагали сусідові на його подвір’ї різати бензопилкою дрова. Господар уже збирався ставити могорич за роботу. Несподівано виникла бійка. Один з її учасників отримав важкі травми голови й помер у лікарні.

НЕСПОКІЙНИЙ РАНОК
Тієї суботи Ірина Васейко повернулася додому в село Кошів із Луцька. Там побувала на базарі, пройшлася по магазинах. Дещо купила не тільки для себе, але й виконала замовлення односельчанки. Під вечір сказала чоловіку:
— Сергію, я зайду до сусідки, занесу покупки.
— Йди, я худобу попораю сам.
У сусідки Ірина просиділа з годину. Розмовляли, кожна ділилася своїми новинами. Несподівано рипнули двері й поріг переступили діти Ірини.
— Ви чого прийшли? Надворі уже темніє,— злякалася Васейко. — Батько вас відпустив?
— Його немає. Пішов кудись. А в нас у дворі дядька Леоніда побили,— повідомили майже дуетом.
— Хто побив?
— Якийсь чоловік, котрий різав у нас дрова.
Ірина поспішила з дітьми додому.
На подвір’ї, біля воза, лежала купа нарізаних дров. Чоловіка в хаті не було. З кімнати до неї вийшов брат Леонід Куліш. Обличчя його було в синцях. Він перекинувся кількома словами із сестрою й безсило опустився на ліжко.
— А Сергій де?— запитала.
— Пішов у магазин ставити різальникам могорич.
Ірина пішла в магазин і забрала чоловіка додому. Всі інші також розійшлися...
Побачивши, що повернулися Сергій та Ірина, почав підніматися з ліжка Леонід. Ноги його тремтіли.
— Щось погано я себе почуваю,— поскаржився. — Але додому якось доберуся.
— Переночуй у нас, а вранці, коли тобі покращає, підеш додому.
Леонід змушений був погодитися...
Ірина піднялася з ліжка о шостій годині ранку. Чоловік ще спав. Зайшла в іншу кімнату, де лежав брат. Постояла трішки біля дверей. Леонід не ворушився. Хотіла вже вийти, але звернула увагу, що він якось дивно дихає. Навіть не дихає, а хрипить.
— Льоню, ти спиш?— неголосно запитала.
У відповідь — мовчанка.
Ще раз перепитала. Те саме.
Сестра підійшла до ліжка, почала його штовхати, щоб розбудити. Леонід не реагував. Зрозуміла, що він непритомний.
Ірина кинулась до чоловіка:
— Сергію, вставай! З братом зовсім погано!
Сергій розплющив очі.
— А що таке?— запитав.
— Лежить непритомний і якось дивно хропе.
Чоловік підійшов до ліжка, де лежав Леонід. Спробував також розбудити.
— Він справді втратив свідомість... Зараз я викличу “швидку допомогу”,— кинув коротко.
“Швидка допомога” приїхала через півгодини. Спочатку завезла Куліша в Торчинську, а потім — в обласну лікарню. Стан Куліша був важкий. Лікарі поставили діагноз: черепно-мозкова травма, забій головного мозку, гематома мозку.
Кулішу терміново зробили операцію. Хворому спочатку полегшало. З’явилася надія, що все буде гаразд. Потім знову стало погано. Більше двох тижнів лікарі намагалися врятувати п’ятдесятирічного чоловіка, але він помер...

НЕВДАЛИЙ ЖАРТ СПРОВОКУВАВ БІЙКУ
У суботу під вечір до жителя села Кошів Луцького району Сергія Васейка прийшли сусіди Дмитро Слободян, Володимир Шпирка та Володимир Поліщук, щоб допомогти йому нарізати дров. Про це домовилися ще минулого дня. Різали бензопилкою дружно, хоча всі вже були напідпитку. Перед тим розпили пляшку. Працювали на подвір’ї, неподалік воза. Хоча вже лежала чимала купа нарізаних дров, але поспішали, бо вже насувалися на село сутінки. За роботою чоловіків спостерігав Леонід Куліш — брат дружини Васейка, котрий прийшов на подвір’я першим.
— Замість стояти без діла, допоміг би нам, — сказав Шпирка.
— Самі впораєтесь,— відмахнувся Куліш. Він також уже встиг десь перехилити кілька чарок.
Вся робота зупинилась несподівано. Бензопила, котра весь час ритмічно скреготала, раптом замовкла.
— Що сталося?— запитав Слободян.
— Бензин закінчився,— пояснив Поліщук.
— Певне, й нам пора закінчувати, бо вже надворі темніє,— порадив хтось.
До чоловіків підійшов Васейко, котрий весь час, доки чоловіки різали дрова, порався у хліві біля худоби, бо дружини Ірини не було.
— Закінчили роботу?— запитав.
— Трохи залишилось недорізаних дров,— пояснив Шпирка.
— Все одно вже темніє. Доріжемо наступного разу,— заспокоїв господар. — Йдіть у літню кухню, зараз будемо вечеряти. Ось тільки жінку покличу, бо пішла, певне, до сусідки.
— Нехай там собі поговорить, впораємося й без неї,— порадив Куліш.
— Може, й так,— погодився Васейко й пішов до хати.
Чоловіки трішки погомоніли, пожартували й вирішили вже рушити до літньої кухні.
— А я піду в магазин, куплю цигарок,— сказав Куліш.
Він відійшов кроків на десять й чомусь повернувся назад. Рушив також за всіма.
— А ти куди?— жартома кинув Поліщук. — Працювати не хотів, а випити не відмовляєшся.
— Я тут свій,— сказав Куліш.
Шпирка — родич Куліша, котрий стояв позаду, також жартома штовхнув його в плече й сховався за возом. Куліш впав, але швидко підхопився на ноги й обернувся. Позаду побачив Слободяна.
— Ти нащо мене штовхнув?— кинувся Леонід до Дмитра.
Той нічого не встиг пояснити, як Леонід почав його всіляко обзивати й брудно лаятися, потім схопив обома руками за одяг й намагався вдарити. Слободян ухилився й сам вдарив Куліша кулаком в обличчя. З носа потекла кров. Обидва почали боротися, качаючись по землі.
Почувши крики та сварку, з хати вибіг господар. Чоловіки розтягнули борців у різні боки.
— Льоню, ти йди у літню кухню й посидь,— порадив Сергій. — Там охолонеш, а Дмитро на подвір’ї прийде до тями. Отоді й помиритеся, бо зняли бучу невідомо чого.
Леонід мовчки побрів до літньої кухні...

АПЕЛЯЦІЯ ПРОКУРОРА
Чоловіки ще кілька хвилин постояли на подвір’ї, поговорили.
— Чого стовбичите тут? Йдіть також у літню кухню, будемо там зараз вечеряти,— сказав Васейко. — Я принесу туди горілку та закуску.
Всі попрямували до літньої кухні. Господар пішов у хату. Не встиг взяти горілку та закуску, як почув, що брязнуло віконне скло в кухні й звідти донеслися крики.
“Невже знову б’ються?”— подумав Васейко й кинувся туди.
Виявляється, коли чоловіки зайшли в кухню, щоб повечеряти, Куліш, котрий до цього лежав на ліжку, піднявся й знову почав всіляко обзивати Слободяна, намагався його вдарити. Слободян був міцніший, першим вдарив двічі Леоніда кулаком в голову. Їх знову довелося розтягати в різні боки. Примирення не настало. Як тільки обох відпустили, Куліш схопив сокиру, котра лежала на підлозі біля плитки, й кинувся до Слободяна.
— Зараз я тебе зарубаю!— вигукнув.
Замахнутися сокирою не встиг, бо Поліщук, котрий стояв біля нього найближче, вихопив її з рук.
Розлючений Слободян встиг ще двічі вдарити кулаком Куліша. Той впав на ліжко, котре стояло під стіною.
— Я вечеряти тут не буду,— сказав Дмитро і вийшов з літньої кухні.
— Ходімо, хлопці, в магазин, там спокійно й розіп’ємо плящину,— запропонував Васейко.
Всі погодилися й рушили до дверей. Лише Куліш продовжував лежати. А коли ті пішли, важко піднявся, побрів у хату й ліг на ліжко...
На жаль, нерідко трапляється, що п’яна компанія затіває сварку між собою. Вона виникає найчастіше фактично ні з чого. Так було й цього разу. Всі добре знайомі, односельчани й раптом побилися. Жарт Шпирки виявився дуже невдалим й призвів до сварки та бійки. А для п’яного варто лише викресати сірника, як він роздмухає пожежу.
Слободян не був винен у конфлікті. Якби був тверезим, то, можливо, й не зреагував би так різко на звинувачення Куліша. Алкоголь його підштовхнув дати відповідь Леоніду кулаками.
А до бійок Слободян давно звик, бо був не із слабких. Через бійку й раніш побував на лаві підсудних. Кілька років тому, перебуваючи на Хмельниччині, брів п’яний опівночі вулицею. Назустріч йшли молоді чоловік та жінка. Помітив у жінки золотий перстень. Потрібні були гроші на спиртне. Вирішив перстень забрати. Коли подружжя порівнялося з ним, Дмитро несподівано схопив жінку за руку й блискавично стягнув золотий перстень. Чоловік, звичайно, кинувся на допомогу, але Слободян побив і його. Дмитра затримали тієї ж ночі працівники міліції. Він вчинив опір й сильно вдарив одного з міліціонерів.
За пограбування та злісне хуліганство Хмельницький міський суд засудив тоді Слободяна на п’ять років позбавлення волі.
Після відбуття покарання Слободян переїхав на Волинь. Хоча мав спеціальність електрозварника, але працювати не дуже поспішав. Жив у селі із співмешканкою, яка мусила його годувати. Нерідко прикладався й до чарки. З дружиною розлучився.
За скоєний злочин Луцький міськрайонний суд засудив Дмитра Слободяна на три роки позбавлення волі. Суд врахував пом’якшуючі обставини, зокрема те, що не Слободян розпочав сварку і бійку, а Куліш, він же погрожував сокирою, був також напідпитку. Крім того, Слободян щиро покаявся, сприяв розкриттю злочину, відшкодував усі завдані збитки, на його утриманні дворічна дитина.
Прокуратура Луцького району подала апеляцію на вирок Луцького міськрайонного суду, вважаючи, що міра покарання надто м’яка. Проте апеляційний суд області вирок залишив без змін, врахувавши також всі пом’якшуючі обставини...