Богдан Ліпич: «Навіть пішки, але дійду до Парижа» (Відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.04 € 27.90
Богдан Ліпич: «Навіть пішки, але дійду до Парижа» (Відео)

А в Україні - найкраще! От тільки підтягнути рівень життя.

youtube.com/Богдан Ліпич

Богдан Ліпич: «Навіть пішки, але дійду до Парижа» (Відео)

Таку мету поставив перед собою хлопець із Камінь-Каширщини. Тридцять діб під відкритим небом, більше двох тисяч кілометрів на двох колесах, п’ять країн, десятки міст, сотні нових друзів і тисячі «сторінок» подорожніх нотаток – коротко розповісти про цю мандрівку нереально. Наш краянин радо поділився своїм досвідом

— Богдане, у своєму блозі ти зазначав, що рідні з острахом поставилися до велоподорожі, всіляко намагалися відмовити тебе від поїздки. Чи викликали їхні аргументи хвилювання і як ти готувався до усіх ризиків?
— Звичайно, ризиків було багато, тому я завчасно прописав усі можливі проблеми, аби заздалегідь продумати варіанти їхнього вирішення. Зокрема, як діятиму, коли трапиться ДТП, мені стане зле, закінчаться гроші і провіант, отримаю травми або нападе дикий звір, загублю документи чи хтось вкраде мої речі, тощо. На щастя, більшість з обдуманого – вигадки і стереотипи. Навіть зміна погоди виявилася не страшною. Наприклад, мені доводилося їхати в дощ і подекуди це дуже подобалося. Або ж незнання мови: у наш час це не проблема, адже в кожному ґаджеті є перекладач. Водночас, найбільше переживав, аби не поламався велосипед. Тим більше, чув, що у людей розламувалися рами, а це все, кінець. І як не прикро, мені теж доводилося часто ремонтувати свій транспорт, але думок зупинитися не виникало. Повторював: «Навіть пішки, але дійду до Парижа». Кожну проблему в дорозі я сприймав, як виклик, який варто подолати і який зробить мене сильнішим. А коли мені вдавалося долати труднощі, від яких, здавалося б, нема виходу – я дякував Богу. Це й досі додає впевненості, що я зможу значно більше.

— У перших постах блогу ти писав, що мама дуже переживає за тебе. Як для неї минула твоя подорож? Чи змінилася її думка про такий спосіб подорожування?
— Мама випроводжала мене плачучи. Постійно стежила за моїми дописами в Інтернеті, адже я обіцяв, що буду вести блог, аби рідні і всі, хто мною цікавляться, знали де я, що зі мною. Якщо довго не писав, то навіть лягала спати з відкритим «Фейсбуком». Каже, що гордиться мною, але хоче, щоб беріг свої сили і не їздив у такі далекі мандрівки. Вона вважає, що такі подорожі забирають силу та енергію, я ж думаю зовсім навпаки. Тому буду їздити і, на жаль, не слухатиму маму.

— Хто надихнув тебе на поїздку?
— Насправді ніхто. Давно хотів подорожувати, не знав лише у який спосіб. Зрозумів, що велосипедом можна подорожувати дуже дешево і просто, тому для початку вирішив поїхати до Парижа. Париж – найвідвідуваніше і найяскравіше місто у Європі, Амстердам – столиця велосипедистів. Я ніяк не міг оминути їх. Усі інші локації – по дорозі, однак про жодну з них не шкодую.

— За який час ти планував доїхати до кінцевої точки? Це вдалося?
— Не зовсім. Я думав, що це буде швидше. Планував долати по 200 кілометрів за добу, однак з огляду на об’єктивні обставини мені вдавалося проїжджати не більше 140. Дивним чином, вечір наставав дуже швидко, а їхати в пізню пору було незручно, та й небезпечно.

Якби Україні дати такі ж дороги, зарплати та ВВП на одну особу, як у Європі, то ми стали б кращими не тільки на цьому материкові, але й у світі. У нас надзвичайно потужний потенціал, а в плані доступу до товарів і послуг ми тримаємо першість.

— Яким був твій режим? Складно було підібрати місце для ночівлі?
— Ранок розпочинав, переважно, о 7-8 годині. Обов’язково робив розминку, перевіряв технічний стан велосипеда. Спати лягав о 22, інколи опівночі. Ночував у наметі, місце для якого інколи було складно підібрати: європейці цінують свої землі, тому використовують, фактично, кожен клаптик. Водночас, дехто радо дозволяв розміщувати намет у себе на подвір’ї, або ж навіть запрошував до дому.

— Чи дотримувався ти певного раціону? Куштував національні страви?
— Жодних порад стосовно їжі не дотримувався. Переконаний, це зайве. Їв те, що хотілося, чого потребувала душа. Найчастіше купував солодощі, адже цукор як ніщо інше швидко відновлює сили (енергію). В основному, прожив цей місяць на сухпайках, хоча дуже хотілося всього українського: м’яса, сала, борщу. Намагався їх чимось замінити, але це виявилося не так просто. Тепер впевнено можу сказати: немає нічого кращого, аніж українське сало. Національних страв уникав, бо це все – реклама. Наприклад, усі вихваляють голландський сир, а для мене він всюди однаковий. Мамин навіть смачніший.

— Велоподорож – це затратно?
— Не дуже. У дорогу вирушив з мінімальним бюджетом, десь 200-300 доларів. Щоправда, знайшлися охочі підтримати блог, деякі іноземці давали гроші при зустрічі. Зокрема, один француз дав мені 20 євро.

— Чому у твоєму блозі відсутні нотатки про Нідерланди і Бельгію?
— Я дописав свої нотатки до Дюсельдорфа (Німеччина), однак потім у мене зламався телефон. Це була майже катастрофа. Втрата його означала неможливість їхати за маршрутом, що прокладав навігатор, неможливість вести блог, та ін. Звичайно, я придбав новий гаджет, однак вести запис «навздогін» видалося нелогічним. Відтак, вирішив провести опитування серед підписників у «Фейсбуці»: якщо назбирається 100 плюсів – блог буде «жити» і читачі дізнаються ще багато цікавого, зокрема й про ці невеликі, але надзвичайно колоритні країни.

— У якій країні ти залишився б жити і чому?
— Найбільш комфортна і близька по духу для мене Польща. Але не впевнений, що зміг би жити тільки там. Важливо зрозуміти: якби Україні дати такі ж дороги, зарплати та ВВП на одну особу, як у Європі, то ми стали б кращими не тільки на цьому материкові, але й у світі. У нас надзвичайно потужний потенціал, а в плані доступу до товарів і послуг ми тримаємо першість. Вийшов на вулицю – купив все необхідне, тоді, коли у відвіданих мною країнах це не так легко зробити. Спробуйте придбати там сім-карту і відразу відчуєте різницю. Ми маємо усі шанси стати першими, однак для цього потрібно неабияк попрацювати.

— Якби додому їхав велосипедом, який маршрут обрав би і чи змінив би щось у подорожніх звичках?
— У звичках точно нічого не змінював би, але обов‘язково заїхав би у невелику країну Люксембург і її однойменну столицю. Також хотів би оглянути Швейцарію, Австрію, Чехію, Словаччину, а в Україні – заїхати в Карпати. Це було б якраз по дорозі.

— Самому зручно подорожувати чи все ж згодився б товариш в дорозі?
— Товариш згодився би, але тільки в тому випадку, коли це сильна духом людина. Мені не потрібні люди, які постійно хнюпають, адже в такому випадку вже краще їхати самому: я сам собі господар і не треба дослухатися до чиєїсь думки. Зазвичай, чужу думку ігнорую в таких подорожах.

— Не хочеш написати інструкцію для початківців?
— У планах – книга про веломандрівку на основі власного досвіду. Поки що обдумую її формат і назву. Це буде щось на кшталт художньо-практичного посібника.

Загалом, Богдан розповів про практичні та корисні речі, адже переповісти найяскравіші моменти з подорожі – нереально, хоча й дуже цікаво. Богдан зізнався, що йому складно вибирати, адже усі враження особливі та неповторні. Про це – в майбутньому, адже в черченського сміливця багато творчих задумів, які чекають свого часу.

Спілкувалася
Іванна ШЕМЕТЮК