ЧОМУ Ж АНТОН БУТЕЙКО ПОДАВ У ВІДСТАВКУ?

Що ж, є ще мужні, принципові і гідні люди в Україні, – емоційні висловлювання на кшталт цього можна було зустріти в коментарях на багатьох інформаційних Інтернет-сайтах після того, як Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Антон Бутейко, протестуючи проти підписання Україною договору про Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю та Казахстаном, подав у відставку.
Але посол України в Румунії – не просто єдиний службовець такого рівня, який залишив свою посаду через політичні переконання, він – наш земляк. Антон Денисович народився у селі Старий Чорторийськ Маневицького району, він неодноразово був гостем “Волині” і виступав на її сторінках. Не відмовив в інтерв’ю газеті Антон Денисович й цього разу.
Нагадаємо, що ще перед підписанням угоди про ЄЕП Антон Бутейко направив листа Президенту Леоніду Кучмі, а також прем’єру Віктору Януковичу і спікеру парламенту Володимиру Литвину. «Закликаю вас не робити історичної помилки і не допустити підписання згаданих угоди та концепції ЄЕП, не накидати нового ярма на шию українського народу», – говорилося в листі. «Положення угоди й концепції ЄЕП суперечать національним інтересам України і не допомагають вирішити жодної з існуючих суттєвих торговельно-економічних проблем україно-російських відносин», – писав посол.
– Антоне Денисовичу, за однією з версій справжньою причиною звільнення Анатолія Зленка з посади міністра закордонних справ була його євроатлантична орієнтація і критика ЄЕП, а не його пенсійне 65-річчя. Відповідно, не важко було передбачити, що не погладив би по голові Леонід Кучма і Вас за таку позицію. То навіщо Антону Бутейку було створювати собі зайвий клопіт?
– Навіщо Бутейко „створює собі зайвий клопіт”? Як один з творців чинної Конституції України, він почуває відповідальність за те, що робиться у цій державі. І коли бачить, що сама підготовка і зміст документів про ЄЕП суперечать Конституції і національним інтересам України, то він не може не відреагувати адекватно.
– Але дехто каже, що Ви занадто великого значення надали підписанню договору про ЄЕП. Мовляв, договір – це чергова мильна булька…
– Якщо вчасно не зупинити цього процесу, то він стане за наслідками порівняним з Переяславом. (А виступ проти ЄЕП ніяким чином не означає агітацію за згортання зв’язків з Росією та інше. Нормальні добросусідські стосунки з цим великим сусідом – це аксіома для української політики. Але ж не обов’язково для цього треба йти в ЄЕП. Німеччина чи Великобританія, не будучи в СНД чи ЄЕП, мають не менш інтенсивні економічні зв’язки, ніж Україна.) Не треба забувати, що вже сама підготовка цієї „мильної бульбашки” коштує Україні не одну мінімальну зарплатню і пенсію. Хіба ж відповідально отак розкидатися народними грішми? У цьому зв’язку перед моїми очима стоять ветерани-фронтовики, які на прийомі в Маневичах, Камені-Каширському та Любешові запитували з сльозами на очах: „За що мені купити буханець хліба? Як мені вижити?”.
І це лише початок кидання грошей на вітер. Бо ця затія, як кажуть, має пройти ще через загальнонаціональний референдум. У свій час моєю рукою був написаний перший варіант розділів Конституції України про вибори, референдум і Верховну Раду. І я є переконаним прибічником права народу на референдум і безпосереднє обрання свого Президента. Але йдучи на референдум, народ має знати чітко, про що його питають. Що ж виходитиме у нас? Уявляю собі, як у славному Старому Чорторийську тітоньки подоять корів, впораються по господарству, покладуть дітей спати і натхненні шляхетним духом князів Чарторийських стрункими рядами підуть до бібліотеки, щоб вивчити вплив тарифів і цін на газ і нафту на надої молока при вступі в ЄЕП з тим, щоб розсудити урядовців, парламентарів і президента, які не змогли цього зробити. Правда ж, картинка для нас з розряду неймовірних?
– Антоне Денисовичу, ви стверджуєте, що вступ України в ЄЕП поставить хрест на русі в Європу, тобто членство в ЄЕП і ЄС є взаємовиключним?
– Так, вибір має бути один – європейський і євроатлантичний. Цей вибір зовсім не означає, що завтра добрий дядько з Брюсселя вирішить за нас усі наші проблеми. Ні, цей шлях передбачає лише одержання шансу на важку працю і навчання, результатом яких буде достойне заможне і безпечне життя та гідний відпочинок.
Звичайно, можливий і інший варіант вибору: повернення на євразійські манівці. В євразес і ЄЕП приймають будь-кого з пострадянським тавром. На відміну від ЄС і НАТО нас туди просять і тягнуть – треба тільки підставити шию для хомута. Але й результат також відомий. Лише на СНДівському просторі стало традицією в масовому порядку не оплачувати працю людей впродовж місяців, а то й років. Такого не знає сучасна «цивілізована Європа». Не знає цього і пострадянська Прибалтика, яка впевнено й однозначно пішла європейським шляхом.
Переважна більшість посткомуністичних держав, незалежно від політичних позицій їхніх партій, прагнула долучитися саме до ринків ЄС, до здобутків європейських демократій. І результати не забарилися: ще не так давно в Польщі, Угорщині, Чехії більше двох третин торгівлі були зорієнтовані на держави—члени соціалістичної РЕВ. Але після розвалу соцтабору вони зуміли переорієнтувати свою торгівлю, і вже тепер дві третини її припадає на ЄС. Вони не голосили на всіх перехрестях про те, що Європа їх не чекає, а наполегливо працювали, аби це бажання реалізувати.
Треба чітко усвідомлювати, що Росія у своїй державній стратегії власного виходу з економічного занепаду опирається на одержання світових високотехнологічних надбань, але не з пострадянських джерел. Відповідно, після розпаду СРСР російський ринок був свідомо зорієнтований насамперед на продукцію індустріально розвинених країн, а не СНД, в т.ч. України. В ринкових умовах росіяни не менше від інших є конкурентами, які робили все для «похорону» своїх українських конкурентів. Українська частка на російському ринку постійно знижувалась. За період з 1992 по 1999 рік вона зменшилась майже удвічі. Водночас за той же період загальний імпорт країн ЄС навпаки – зріс майже удвічі. Поки цього добре не усвідомлять усі наші політики та ділові люди, то й залишатимуться на узбіччі.
– Відставка – не перший такий резонансний епізод у вашій кар’єрі. Свого часу чимало розмов ходило після того, як Президент несподівано позбавив Вас посади Посла України в США…
– Хотів би зауважити, що я ніколи не шукав «м’яких» крісел, а був більше зацікавлений у посадах, які давали б можливість з максимальною самореалізацією якнайкраще служити Україні. Будучи Послом України в США, я забезпечував ініціативне виконання завдань Центру. Зокрема, під час мого перебування у Вашингтоні у світі відбувались гострі події: війна проти Іраку, бомбардування Югославії. І тоді українська дипломатія була виключно активною. Ми вели коректний, але жорсткий діалог, спрямований на попередження початку військових дій проти Югославії. Запевняю, що очолюване мною Посольство було тоді активним учасником, а не просто поштовою скринькою в непростому діалозі Києва та Вашингтона. Хочу нагадати, що саме міністри закордонних справ та оборони України були останніми іноземними високопосадовцями, які відвідали Бєлград, намагаючись не допустити бомбардувань.
Посольство активно лобіювало інтереси українського бізнесу на американському ринку. Робилось це і на найвищому рівні, як це мало місце при просуванні використання українських ракет „Зеніт” у спільному проекті „Морський старт”. Передане фото є документальним цьому підтвердженням. Я з гордістю можу зазначити: у рік, що передував моєму призначенню у Вашингтон, Україна мала негативне сальдо у торгівлі із США розміром в кілька сотень мільйонів доларів; у 1999 році – воно стало на користь України сумою в понад 250 мільйонів доларів. На жаль, наступного після мого відкликання року воно знову стало негативним майже на 300 мільйонів доларів.
– І кому все це заважало?
– Я також ставив це запитання, але до цього часу не одержав відповіді щодо причин відкликання з США. Звичайно, що повною нісенітницею були байки на кшталт того, що Бутейко „втік” з Вашингтона на час візиту Президента України. Люди, які пройшли справжню МЗСівську школу, за своєю природою є відповідальними і не здатні на подібне. Я провів візит, провів Президента до літака і домовився про подальші плани і безпосередні контакти. А через кілька днів одержав виклик до Києва. (Ще за однією з версій, Антон Бутейко був відкликаний через “провалене” голосування за Леоніда Кучму на президентських виборах-99 на американських дільницях – авт.)
До Бухареста я поїхав Послом України не тому, щоб відсидітися до пенсії. Вважав, що поза стосунками з Вашингтоном, Брюсселем та Москвою українсько-румунські проблеми були одними з найскладніших. І посольство змогло якнайактивніше працювати, щоб нарешті встановити нормальний українсько-румунський діалог. Було завершено 12-річний переговорний марафон і підписано Договір про режим українсько-румунського кордону. За час мого „посольства” обсяг українсько-румунської торгівлі виріс з 286 мільйонів доларів до прогнозованих понад 500 мільйонів доларів у цьому році.
– Повертаючись до Вашої відставки, – чи висловив Вам солідарність хтось із відомих українських діячів?
– На час нашої розмови – ні.
– А як такий Ваш крок сприйняли у Вашій сім’ї? Рішення про відставку Ви обговорювали у родинному колі?
– Так, своє рішення з ріднею я обговорював і сім’я поставилась до цього з розумінням.
– Чи можна сподіватися від Антона Бутейка, що в найближчому майбутньому він стане активним опозиціонером?
– Він залишатиметься активним громадянином України з Волині, вирощуватиме сад і капусту на власній фазенді.
– Тоді Ваш прогноз: Україна через 10 років?
– Хочеться вірити, що Україна легітимним шляхом позбудеться політичного і конституційного театру абсурду, ЄЕП-нутої політики і політиків і по-справжньому рухатиметься в Європу.
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ,
Василь УЛІЦЬКИЙ.
На фото: Антон Бутейко з Біллом Клінтоном