ЩО ГОВОРИТЬ І НЕДОГОВОРЮЄ КООРДИНАТОР

Вибір Степана Гавриша на координатора пропрезидентської більшості у Верховній Раді після Анатолія Толстоухова, якого призвали у Кабмін, не скажу, що був зовсім несподіваним, але що слабопрогнозованим — це так. Політик він досить помітний, встиг побувати у віце-спікерах, але обережний і не дуже виразний. Складалось враження, що він багато чого недоговорює, ховає свої думки за обтічними фразами.
І тут раптом, тільки-но ставши координатором більшості, Степан Гавриш заговорив відверто і досить рішуче, причому про такі речі, яких від нього, мабуть, не чекали. І не тільки виборці, а й сама пропрезидентська більшість і сам Президент. Ось, наприклад, як він висловлюється в інтерв’ю львівському тижневику “Експрес” про нинішню владу:
— Я вважаю, що влада, яка сьогодні є в Україні, уже не спроможна стати поводирем для українців. Вона виконала своє завдання і нині, внаслідок дуже невдалої конструкції, закладеної Конституцією 1996 року, перетворилася на гальмо суспільного розвитку. Вона не ініціює нових демократичних процесів, не руйнує мурів, які є між народом і владою, навпаки, відгороджується від людей дедалі більшим бюрократичним апаратом.
Вирок владі, як бачимо, винесений категоричний і однозначний. Його не пом’якшує і посилання на “невдалу конструкцію”, закладену в Конституції, і на те, що влада, мовляв, виконала своє завдання. Бо всі ми добре розуміємо, що справа зовсім не в “конструкції”, а в головних дійових особах і виконавцях, які дуже часто забувають про Конституцію, живуть не за законами, а за власними поняттями, не відчуваючи відповідальності перед народом. Зате вони добре пам’ятають і дбають про свої власні інтереси і своє благополуччя. І якщо влада виконувала своє завдання, відгороджуючись глухим муром від народу і за короткий строк незалежності встигла звести його високо, то це її завдання було досить специфічним. І вона тут разом із олігархічним оточенням добилась, треба визнати, разючих успіхів.
Цікаві міркування висловив Степан Гавриш і у відповідь на запитання про його стосунки з Віктором Медведчуком і про те, чи були випадки, коли він вказував йому, координаторові більшості, що і як робити. Степан Богданович сказав, що стосунки у них не демонічні, як дехто думає, а досить дружні й рівні. І далі, розвиваючи тему демонізації, Степан Гавриш зазначив:
— Сьогодні демонізують не тільки Медведчука, а й інших. У нас взагалі час демонізації. А це — свідчення слабкості національного духу, браку традицій у суспільстві, але найперша причина — страх. Невимовний страх, породжений тоталітарною радянською системою, страх, що хтось один — “генеральний”, диктатор — може керувати всім суспільством.
Мабуть, можна погодитися із Степаном Гавришем і щодо слабкості національного духу, і щодо страху, який часто паралізує нашу громадянську активність і волю. А от що стосується походження страху від тоталітарної системи, то тут слід внести, на мою думку, деякі уточнення. Не варто все списувати на прокляте минуле, хоч це декому і вигідно. Мастаків покерувати людьми з допомогою страху вистачає і в нашій новітній історії. Причому вистачає на всіх щаблях влади — від самого верхнього і аж до низу.
Сучасні функціонери від влади, видно, добре вивчили систему, побудовану на страхові. Знають, що діє вона безвідмовно, надійно і не вимагає від виконавців ні глибоких знань, ні хисту, ні політичної мудрості. Особливо, якщо їм вірно служать правоохоронні і контролюючі органи, а закон виконує чисто декоративні функції. Отут, напевно, і треба шукати витоки демонізації, що так добре приживається на нашому теперішньому українському грунті.
Добре знає, думаю, про це і про істинні причини цього явища й сам Гавриш. Тому й делікатно, з обмовками, але змушений все-таки визнати:
— Демонізації багато в чому сприяла й сама влада, часто невміла, незграбна, відчужена від народу, захована за важкими портьєрами кабінетів, де все відбувається в обстановці секретності, де публічність лише проголошується. Влада закрита, як молюск, і відкривається тільки для того, щоб схопити поживу.
Про молюска і особливо оце “схопити поживу” — сказано не тільки образно, а й справедливо і переконливо. Багато чиновників від влади дійсно схильні вважати “поживою” все навколишнє середовище і залежних від них людей. І з одного боку дуже добре, що у провладному середовищі зріють реалістичні думки — про відчуженість від людей, незграбність і навіть зухвалість нинішньої влади. Для тверезо мислячих людей це давно є очевидним фактом. Але ж за цим повинні слідувати конкретні і результативні дії.
До них, на жаль, ці сили не готові, бо їм і так добре. Степан Гавриш каже, що він став координатором більшості, щоб прислужитися здійсненню політичної реформи по зміні системи влади, котра давно назріла. У співавторстві з іншими народними депутатами він подав свій проект змін до Конституції. Але ж він має на увазі реформу, яка здійснюватиметься під диктовку нинішньої влади, яка, за його ж твердженням, уже не спроможна стати поводирем для нас, українців. Одне з одним тут явно не в’яжеться. Очевидно, треба шукати інші ключі й інші підходи до розв’язання цієї гострої національної проблеми. Й інших поводирів та виконавців.
Степан САЧУК.