Ніка Коробко з шестикласниками Михлинської ЗОШ І-ІІ ступеня Олександрою Самсоновою, Вікторією Олійчук, Максимом Косеєм, Анастасією Гнатюк.
Чому корінна лучанка вирішила практикувати в сільській школі?
Сьогодні сотні першокласників Горохівщини чекають свого першого в житті шкільного дзвоника, щоб із новесенькими портфеликами, зошитами, щоденниками та іншим шкільним приладдям почимчикувати в країну Знань
Освітянська родина традиційно стане ще вродливішою і молодшою, бо гостинно привітає в педагогічних колективах молодих фахівців, а ось школярство Михлинської школи ще довго сумуватиме за вчителькою англійської мови лучанкою Нікою Коробко.
Дівчина з рідкісним в селах іменем, в якому закладена місія дивувати оточуючих досягненнями, життям, яскравим без одноманітності і нудьги, в Михлинській ЗОШ І – ІІ ступеня з’явилася через тиждень після початку минулого навчального року. Тоді вона сама собі придумала унікальне серед студентів випробування навчатися в Луцькому педагогічному коледжі й водночас навчати дітей іноземній мові! Чому корінна лучанка вирішила практикувати в сільській школі?
– Там, думаю, важче, бо хлопчикам і дівчаткам доводиться здобувати знання і бути помічниками батьків у підсобних господарствах. Хотілося побачити, зрозуміти, відчути, що іноземна мова зокрема потрібна не лише юним жителям обласного центру, а й дітям із сільської місцевості, в котрих є менше можливостей розвинути свої здібності, – такою віддзеракалюється сучасна освіта в поглядах представників молодої когорти майбутніх педагогів.
У незнайомий їй Михлин на перший урок приїхала, як мовиться, у всій своїй красі, яку підкреслила … височенними підборами.
– Я саме їхала в райцентр на нараду, як зустріла Ніку Іванівну на сільській дорозі. Колегу впізнала по серйозному обличчю. Як мовиться, зустрічають по одежі, яка була бездоганною на вчительці, схожій на модель. Дивлячись з цікавістю вперед, місцянка, яка звикла до маршруток і трамваїв, старалася на височенних шпильках бадьоро здолати чималу відстань від траси до села. Словом, жінки мене зрозуміють, – пригадувала, доброзичливо усміхаючись, директор Михлинської ЗОШ І-ІІ ступеня Валентина Блаватна.
Дістатися на перший урок підсобили місцеві. Хлібороби саме жнивували на кукурудзяних полях, то хтось із водіїв пошкодував делікатну на вигляд струнку панянку зі своєрідними кайданами на ногах.
Перші кроки до школи лучанка Ніка Коробко запам’ятає… на височенних каблуках.
– Та хіба я знала, що треба буде йти від зупинки до школи кілька кілометрів? З того дня взуття з високими закаблуками зреклася на всенький навчальний рік, – пані Ніка гордиться кумедним спогадом про перші кроки на освітянській ниві й вдячно каже, що ніколи не забуде приязні педагогічного колективу й чемності учнів, з якими зустрілася, щойно переступила шкільний поріг.
Час летів швидко. Нова вчителька з перших днів стала улюбленицею наймолодших михлинських розумників, міс елегантністю й інтелігентністю для старшокласників, а за інтелект і бажання стати вчителем-професіоналом заручилася доброзичливістю і повагою досвідчених наставників-метрів. Шкільна родина захоплювалася вмінням Ніки Іванівни відрекомендувати уроки англійської мови всюди потрібними, прикрасити будні і свята навчального закладу чарівною усмішкою, хистом робити всіх дітей друзями.
Отож на випускному вечорі школа проводжала Ніку Іванівну до нових наукових висот, засвідчивши їй своє визнання словами вдячності і букетами барвистих квітів. А вона щиро ділилася своїми мріями: успішно здавши ЗНО, здобути вищу освіту і звання людинию, ім’я якої митці оспівали словами «Вчителько моя, зоре світова…»
Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
