Вперше з Василем Сачком – нападаючим луцької „Волині” — ми познайомилися у 2002 році, коли йому вручали приз газети „Український футбол”, як кращому бомбардирові першої ліги. І ось через три роки Василь знову серед еліти бомбардирів вищої ліги українського футболу. І знову є підстави сказати, що зірковою хворобою Василь не страждає, навіть неохоче говорить про себе...
Вперше з Василем Сачком – нападаючим луцької „Волині” — ми познайомилися у 2002 році, коли йому вручали приз газети „Український футбол”, як кращому бомбардирові першої ліги. Під час спілкування вражала скромність і простота вже відомого на той час в Україні і за її межами форварда. І ось через три роки Василь знову серед еліти бомбардирів вищої ліги українського футболу. І знову є підстави сказати, що зірковою хворобою Василь не страждає, навіть неохоче говорить про себе.
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ
ПРО ФУТБОЛ І «ВОЛИНЬ» — Родом я з містечка Великі Новосілки, що поблизу Донецька. Саме тут у дворах ганяв м’яча з сусідськими хлопцями. Тренувався у дитячій спортивній школі, грав на першість міста, області. Потім була служба в армії, а після звільнення в запас потрапив у команду „Індустріальний Донбас”, яку тренував відомий у минулому гравець донецького „Шахтаря” Віктор Грачов. Саме він відіграв найбільшу роль у становленні моєї спортивної кар’єри. Виступали ми тоді у чемпіонаті України серед команд колективів фізкультури. Коли Віктору Олександровичу запропонували очолити сімферопольську „Таврію”, він запросив мене з собою у Крим. Але у вищій лізі мені було важко закріпитись, і я знову повернувся на Донеччину і почав грати за „Оскол” із Куп’янська, який тоді тренував Ігор Сіроштан. — І саме з „Оскола” тебе запросили у „Волинь”? — Так. Я мав розмову з Віталієм Кварцяним, який і запропонував переїхати у Луцьк і грати у турнірі першої ліги. Було це у 2001 році. З цього часу я і одягаю футболку волинського клубу. — Чимало тренерів відверто говорять, що перед грою з лучанами вони «ламають» голову, як вирішити „проблему Сачка”, як нейтралізувати цього форварда. Як тобі краще грати: коли проти тебе діють персонально, чи коли маєш свободу на полі? — Звичайно, закріплений за тобою гравець перешкоджає вільно приймати м’яч, обробити його, прицільно вдарити по воротах. Але люблю поборотися з суперником, виграти у нього єдиноборство, а якщо ще й вдається забити гол чи віддати гольову передачу, то радість подвійна. — Що найголовніше, на твою думку, у грі бомбардира? — О, він повинен вміти все. І головою вправно бити, і з обох ніг, важливо вміти правильно оцінити ситуацію, передбачати розвиток подій, і, як кажуть, у потрібний момент опинитись у потрібному місці. — Твій козир – гра головою. — Це знають не тільки наші тренери, котрі будують так тактичні дії команди, що я маю вигравати повітряні дуелі і бити по воротах, або віддавати паси партнерам. Про це знають і наші суперники, які завжди під час розіграшів стандартних положень – кутових, штрафних, вільних – приставляють до мене „сторожа”. Хочу сказати, що для мене взірцем гри на „другому поверсі” був Віталій Старухін, голи якого мені пощастило бачити в дитинстві на матчах у Донецьку. — До речі, скільки голів уже забив Василь Сачко, виступаючи за „Волинь” ? — Ви знаєте, я не веду такої статистики. Дружина моя колись рахувала. У першій лізі було, здається, 17. У вищій, уже, напевно, 37. Про це писали в якійсь газеті футбольні оглядачі, котрі займаються цими підрахуваннями. Ще іноді запитують: який гол найпам’ятніший? Скажу так: вони мені дорогі, особливо вирішальні, забиті з різних позицій, різним воротарям, різним клуба. — Колись ти був у команді штатним „пенальтістом”. — Розумію. Цікавитесь, чому зараз не виконую пенальті? Після того, як я двічі схибив, 11-метрові досить вдало реалізовував досвідчений Володимир Гашин. Коли його не було на полі, пенальті пробивав Корнел Бута. Але, як ви пригадуєте, і він у Луцьку посилав м’яч, як кажуть, у „молоко” . І ось команда знову довірила „вирок” судді виконувати мені. Перший з них я забив, а далі – побачимо, принаймні на тренуваннях я відпрацьовую цей удар. — Василю, сьогодні тебе, як класного бомбардира, запрошують в інші клуби, можливо, більш імениті ніж „Волинь”? — Коли я грав у другій, першій лізі, запрошень було досить багато. Наскільки мені відомо, і у вищій лізі до керівництва клубу надходили пропозиції з проханням продати їм Сачка. Скажу відверто, ніяких пропозицій я не розглядав. Мене усе влаштовує у „Волині”. І саме місто мені подобається, нікуди з Луцька перебиратись не збираюсь. — А у збірну України не було запрошень від, скажімо, Йожефа Сабо, Леоніда Буряка чи Олега Блохіна? — Ні, з цього приводу ні з ким з них у мене не було розмов.
ПРО ЗБІРНУ УКРАЇНИ І ЧЕМПІОНАТ СВІТУ — Ти уважно слідкував за відбірковим турніром у другій групі, де виступали збірні України, Туреччини, Данії, Грузії, Албанії і Казахстану. Скажи відверто, ти сподівався, що наші посядуть перше місце ? — Якщо говорити відверто, то відразу після жеребкування у мене були сумніви. Але від матчу до матчу збірна міцніла і її переконливі перемоги у гостях над турками (3-0) і греками (1-0) підкреслили, що успіх українців цілком заслужений і закономірний. Зрозуміло, що значна заслуга в ньому належить тренерській команді, очолюваній Олегом Блохіним. — Як ти розцінюєш шанси збірної України на світовій першості-2006? — Шанси завжди є. У когось кращі, у когось гірші. Дуже багато буде залежати від жеребкування: в яку групу ми потрапимо, хто наші суперники, в якій формі будуть гравці. Якщо усе буде вдало складатись для збірної України, то їй під силу боротись за перше-друге місце у групі, що дасть можливість продовжити боротьбу в наступному етапі чемпіонату. — Хто має кращі шанси на перемогу в Німеччині? — Мені подобаються збірні Італії, Англії, Іспанії, але я вважаю, що не слабші за них і південноамериканці, зокрема, аргентинці і бразильці. До речі, останнім я віддав би перевагу. Хоча сюрпризів можна чекати від багатьох команд, особливо з африканського континенту. — Чимало фахівців футболу, тренерів, гравців планують у міжсезонні побувати на іграх чемпіонату світу. Ти не збираєшся? — Ні. Перерву у чемпіонаті України думаю провести з сім’єю, поїдемо до батьків на Донеччину, відпочинемо.
І ПРО СВОЮ СІМ’Ю — Я знаю, що ти одружений, маєш доньку... — У мене чудова сім’я. Дружина Наталка — це мій надійний повсякденний тил. Не знаю, чи був би я таким, як є, коли б не вона. Дочці Каріні два з половиною роки. — Вони бувають на футбольних матчах? — Коли тепло, то неодмінно приходять на стадіон. Уважно стежать за моєю грою, іноді дістається мені навіть від Наталки за нереалізовані моменти. Вона мій порадник і у футболі. Нині холодно, тому на футбол вони не ходять, але після матчів вони чекають мене вдома, де створений такий затишок, куди мене найбільше тягне і з виїзних поєдинків, і з тренувальних зборів.
