Зараз багато у ветаптеках нових препаратів, проте й методи лікування, і хвороби тварин ті, що були раніше, – розповідає ветеринар.
І дня не буває, щоб селяни не дзвонили до пенсіонера-ветеринара
Іван Дмитрович Костючик майже два десятиліття працював у галузі ветеринарної медицини. А нині, хоч і пенсіонер, та затребуваний, знаний і шанований ветлікар не тільки у рідній Малій Осниці, а й навколишніх селах
«До армії не вступив на агронома, а відслуживши, вирішив йти вчитись на ветеринара», – розповідає Іван Костючик, якому й на пенсії спокій лиш сниться, – доглядає і за власним чималим господарством, і людям допомагає порадами, як вберегти худобу від хвороб, не відмовляється й оглянути тварин.
Після закінчення Рожищенського ветеринарного технікуму молодий спеціаліст одразу ж влаштувався в місцевий колгосп «Україна», який охоплював три села – Велику та Малу Осницю й Заріччя.
«Тільки дійних корів було в колгоспі шість сотень, а загалом до двох тисяч голів худоби. Окрім корів, тримали ще й вівці, свині, коні», – згадує чоловік, що працював і ветлікарем, і техніком зі штучного осіменіння корів, і головним ветеринарним лікарем колгоспу аж до розпаду господарства.
Зауважує Іван Дмитрович, що найчастіше хворіють тварини через поганий догляд, зокрема неправильне харчування. Тому й повсякчас закликає селян стежити за тим, якої якості харчі і в якій кількості дають своїй худобі.
«Нерідко в свиноматок з’являються ускладнення після опоросу, – каже ветеринар, – а їх дуже просто уникнути – не давати тваринам тиждень до і після пологів великої кількості їжі, вистачить і по три літри. Так свиноматкам не загрожуватиме мастит і випадіння матки, що закінчується для них дорізом».
Найчастіше хворіють тварини через поганий догляд, зокрема неправильне харчування.
Протягом чотирьох десятиліть Іван Костючик – затребуваний в селі фахівець, і нині дня нема такого, аби ніхто із односельчан не подзвонив до ветеринара-пенсіонера. Та й не тільки односельчани, а й жителі Заріччя, Маюничів, Великої Осниці просять про допомогу, у всій окрузі ветлікаря нема, тож і звертаються люди до Івана Дмитровича.
Клопочеться він із дружиною і біля власного господарства – корівки, свиней і курей. Зітхає, кажучи, що люди в селі зараз корів багато не тримають, в стаді лиш у кількох господарів дві-три, у інших – по одній. І свою годувальницю Вишню часом хочеться збути, бо вже не з парубоцьким здоров’ям доводиться чоловікові «ціле літо на ту корову робити»…
«Зараз багато у ветаптеках нових препаратів, проте й методи лікування, і хвороби тварин ті, що були раніше, – розповідає ветеринар. – Часто селяни намагаються вилікувати худобу й самі, шукаючи інформацію про різні захворювання в Інтернеті. Зазвичай хвороби тварин лікуються, зокрема й досить поширений парез, із яким добре треба поклопотатися, проводячи комплексне лікування. А от минулого літа в селі був падіж свиней і зарадити цьому не вдавалося».
Хоч важко буває вже немолодому ветеринарові худобу лікувати, та все ж робить він це із задоволенням, бо ж і тварин любить і радіє, коли ті одужують, та й селянам приємно добро зробити, аби вони тішились, що в них в господарстві все гаразд.
Юлія МУЗИКА.
