ЗА ДВІЙКУ ПО ФІЗКУЛЬТУРІ УЧНІ РОЗПЛАЧУЮТЬСЯ ЗДОРОВ’ЯМ

Чому уроки фізкультури у більшості шкіл проходять формально, для галочки і це нікого не хвилює?

настасія ФІЛАТЕНКО

У 1999 році була на новосіллі у школі села Карпилівка Ківерцівського району. Тоді її інакше як президентською не називали. Бо з’явилася вона після того, як матері багатодітного поліського села добилися до колишнього Президента України Леоніда Кучми з проханням допомогти у будівництві школи. Тодішнє начальство — і обласне, і районне — дуже поспішало відрапортувати в Київ, що поставлене завдання виконано. І здавали тоді школу в урізаному , так би мовити, варіанті. Надворі вже кінець 2005 року, але й по сьогоднішній день школа, де навчається 408 учнів, не має ні їдальні, ні спортзалу. Та що там спортзалу — і на надвірне спортивне обладнання не спромоглися.
А в навчальних програмах уроки фізкультури є у всіх класах, починаючи з початкових. Спеціальну вищу освіту має й учитель фізкультури Олег Шнит. Поцікавилась у нього, як же проходять уроки фізкультури в такій школі. У відповідь почула — поки є погода — на подвір’ї. Хоч там, як уже було сказано, необхідного спортобладнання немає. До того ж дощі і негода на Волині не виняток — що ж тоді? Тут в нашу розмову вступає директор школи Марія Вітковська:
— Мусимо проводити уроки в коридорі і то тихцем, щоб іншим дітям у класах не заважати. Самі розумієте, які то уроки.
А від одинадцятикласників почула: «Часто взимку в класі лишаємося, буває, прес качаємо». Така ось фізкультура вже не один рік у «президентській» школі.
З подібним можна зустрітися і в багатьох інших школах. Ось, наприклад, у Звірові того ж району здійснили реконструкцію адмінприміщення і там нині школа, де навчатимуться до дев’ятого класу близько ста учнів. Але не мають вони ні спортзалу, ні будь-якого надвірного спортивного обладнання.
Взагалі після відвідин шкіл у Ківерцівському, Луцькому районах склалося враження, що фізкультура опинилася ніби поза навчальним планом. У розкладах уроків вона, хоча й недостатньо, але запланована від першого до одинадцятого класу. Та лише у кількох школах довелося побачити дітей на заняттях у спортзалі чи на спеціально обладнаних територіях надворі.
Взагалі складається враження, що до турботи про здоров’я дітей у школах просто руки не доходять. Щось нібито й робиться, але якщо проаналізувати, то більш про людське око. Можна говорити не стільки про користь від уроків фізкультури, як про змарнований час. Кажуть, немає коштів для спортінвентаря для залів, спортобладнання для майданчиків. До того ж, вчителю фізкультури платять за позакласну роботу з фізвиховання всього 2 гривні 80 копійок. Хто за такі гроші захоче вести спортивні секції, працювати з дітьми після уроків? Або взяти таке — навіть у тих школах, де є спортзали, які вимагають догляду і чималої роботи, як і спортмайданчики на вулиці, за це не платять вчителям фізкультури, хоч вони мають нести за них відповідальність.
Але є й приємні винятки, хоча не вони визначають стан справ. У Цуманській загальноосвітній школі, як, певно, ні в якій іншій, мають різний спортінвентар. Звичайно, і тут грошей на це, як і в інших, не вистачає. Але вчитель фізкультури з 35-літнім стажем Володимир Пелех не боїться псувати стосунки з керівниками школи, а то й району, і таки добивається коштів, нехай невеликих, але так необхідних. Він показав занедбане приміщення старої школи, де після ремонту може бути чудовий гімнастичний зал, що дасть можливість і необхідні заняття проводити з учнями, і розвантажити взимку існуючий спортзал. Хочеться вірити, що присутній при цьому начальник райвідділу освіти Юліан Таранчук та методист цього ж відділу Іван Каразія допоможуть вишукати гроші для ремонту.
Напевно, не зовсім зручний директору Євгену Возняку своєю настирливістю вчитель фізкультури Маяківської школи-інтернату Луцького району Петро Бунько. Він, як то кажуть, не заспокоїться, поки не доб’ється свого, тобто всього необхідного для проведення повноцінних уроків. І той, і той зізнаються, що сперш, можливо, не знаходять порозуміння, але в кінцевому результаті залишаються задоволеними один одним, бо задуману справу таки доводять до кінця. Адже добре знають, що не для себе мають старатися, а для кожного з 420 учнів, їх здоров’я.
А ще цій школі, можна сказати, повезло напередодні минулих президентських виборів. Виявляється, претенденти, щоб «перетягти» виборців на свою сторону, дарували не лише м’ячі, а навіть оригінальні майданчики із штучним трав’яним покриттям. Нині в районі таких два. І тепер на цьому майданчику і від дітлахів відбою немає, і дорослі жителі Маяків ним користуються. Тут можна грати у футбол, баскетбол, волейбол і навіть у великий теніс — і то одразу після дощу, бо вологу поглинає спеціальна «подушка». Має школа і великий спортзал.
У Рокинях спортзал у школі, як на перший погляд, у нормальному стані. Та коли розговорилися з учителем фізкультури Валентином Супрунюком, оптимізму стало значно менше. Як фахівець, він добре знає, що дітям необхідно для уроків, починаючи з початкових класів, та чого немає і не передбачається. Згідно з програмою, у його учнів має бути курс гімнастики, а школа не має елементарного для проведення цих занять.
Добре, що у цій школі є секції районної дитячо-юнацької спортивної школи, зокрема важкої атлетики, яку веде тренер Микола Миронюк. З числа його учнів згодом виросли майстри спорту, чемпіони і рекордсмени світу і Європи, члени збірної України з цього виду спорту. Але нині він працює з юнаками і дівчатами, не побоїмося цього слова сказати, в жахливих умовах у напівпідвалі школи, де немає ні належного спортивного інвентаря, ні елементарних зручностей.
Як відомо, уроки фізкультури є у всіх класах, починаючи з початкової школи. В одних школах з малими дітьми працюють молоді випускники педучилищ, обізнані і з програмами фізкультури. У таких випадках, може, й немає потреби віддавати уроки фізкультури іншому вчителю, фахівцеві з вищою освітою. Але є й інше. Вчитель-класовод може бути чудовим спеціалістом, але вже пенсійного віку. То чому в таких випадках не передати уроки фізкультури відповідному фахівцеві? Окремі директори шкіл не поспішають цього робити. Їм, мовляв, шкода вчителів початкових класів, хочеться, щоб у них було більше годин. У таких випадках виникає запитання: а хто пожаліє дітей? Чому, наприклад, у Луцькому районі у школах, де побували, в початкових класах уроки фізкультури в основному ведуть фахівці, а не класоводи, а у школах Ківерцівського — навпаки? А, як сказав один з учителів фізкультури, пропущене у ранньому віці майже неможливо наздогнати у старших класах.
Я вже не кажу про те, що лише в одній Цуманській школі, з тих, де довелося побувати, є медсестра. За браком коштів скоротили у школах не тільки посади лікарів, а й медсестер. Тож, по суті, немає кому формувати у відповідності зі станом здоров’я дітей спеціальні групи для занять фізкультурою. І замість того, щоб з такими учнями проводити відповідні заняття, які б позитивно впливали на їх стан здоров’я, їх взагалі позбавляють уроків фізкультури.
Майже у всіх великих школах, де споруджували спортзали, є душові, де можна було б учням помитися та переодягтися після занять. Але душові у шкільних спортзалах сьогодні, як насмішка, бо вони, як правило, не працюють.
А результати такого ось ставлення до уроків фізкультури печальні. Так, на розширеному засіданні колегії обласного управління освіти і науки говорилося, зокрема, й про те, що частина загальноосвітніх шкіл послабила увагу до проблем фізичного виховання учнів (дуже делікатно сказано!), що зростає кількість різних захворювань серед молодих людей. Щорічно кожен третій (!) юнак не підходить для служби в армії через стан здоров’я. І навіть з числа тих, хто після школи став солдатом, 40—50 відсотків не виконують спортивних нормативів з фізичної підготовки.
Дуже часто лунають тривожні повідомлення про здоров’я нації. І всі знають, що закладається воно з раннього віку. І нічим не можна замінити в цьому плані уроків фізкультури, занять у різних секціях. Вони повинні стати уроками здоров’я. Але, на жаль, такими не стали.