Приступаючи до роботи, священник виголошує молитви «Царю Небезсний» і «На початок всякого діла», просить допомоги і у святого Спиридона Просфорника, який ніс послух на просфорні.
Майже півтори тисячі просфор – із одного замісу
Настоятель Свято-Воскресенського храму Маневич отець Сергій Шемчук разом із матушкою Вірою із молитвою на устах двічі на місяць приступають до випікання просфор – благословенної й відповідальної справи. А що громада прихожан чималенька, щоразу роблять заміс на 12 літрів води, із якого виходить близько 1400 просфор
Трохи хвилююсь йдучи до просфорні, яка розміщена у дворі церковного будинку, та коли бачу усміхненого й запнутого припорошеним фартухом отця Сергія, відразу заспокоююсь. Простуємо до невеличкого приміщення, в якому у трьох здоровенних емальованих мисках підходить тісто й де вправно порається матушка Віра.
– Просфори – богослужбовий літургійний хліб, який використовується під час православного богослужіння. Основне – на службу мати п’ять просфор: чотири Христових і одну Богородичну – в честь Божої Матері. З однієї Христової вирізається Агнець, тобто причастя, тіло Христове. Ще з однієї – виймається дев’ять трикутничків – на честь дев'яти чинів ангельських. Одна просфора заздоровна і ще одна – заупокійна, з яких виймаються частинки, коли читаються записки, – розповідає отець Сергій, наголошуючи на важливості молитви під час випікання просфор.
Приступаючи до роботи, священник виголошує молитви «Царю Небезсний» і «На початок всякого діла», просить допомоги і у святого Спиридона Просфорника, який ніс послух на просфорні. «У монастирях ще й акафіст читають, а ми ж лише двоє, тож помолились і беремося до діла…» – каже отець Сергій, беручись розкачувати тісто й додаючи, що в церквах району здебільшого печуть просфори старші жінки, а частина храмів купує їх в Хресто-Воздвиженському монастирі с. Ст. Чорторийськ.
Приступаючи до роботи, священник виголошує молитви «Царю Небезсний» і «На початок всякого діла», просить допомоги і у святого Спиридона Просфорника, який ніс послух на просфорні.
– Три години тому зробив розчину для просфор, рецепт яких традиційний – вода, дріжджі, сіль і борошно. Тепер вдвох вимішуємо тісто, розкачуємо, вирізаємо металевими формами на кожну по дві частини: тонші – верхи й трохи товщі – низи. Просфора символізує дві природи Ісуса Христа – Божественну та людську: низ – це земна, людська сутність, верх – небесна сутність Сина Божого. На верхній шар тіста витісняється зазвичай Христова або Богородична печатка, та є інші, от як у нас – почаївська стопа Божої Матері. Печатки можуть бути навіть із зображеннями святих, але дві основних – Христова й Богородична – обов’язково мають бути. – ділиться батюшка.
Нижні частини просфор подружжя виготовляє першими й дає їм більше часу аби підійшли. «Так вони виходять кращої форми, тісто потім не рветься», – зауважує матушка Віра, швиденько змазуючи низи водою і складаючи частинки просфор. А отець Сергій тим часом ставить печатки і проколює вироби, демонструючи матушчин винахід: раніше доводилося по п’ять разів колоти голкою кожну просфору, та потім до дерев'яної основи прикріпили кілька голок і тепер із цією роботою вдається справитися набагато оперативніше.
Вже пів року мають пекарі просфор і ще один раціоналізаторський винахід – важезні кількакілограмові качалки, які виготовив для них Андрій Клімчук. Раніше користувалися звичайними дерев'яними, напрацювавшись якими, по кілька днів відчували у руках біль. Бо ж чим крутіший заміс тіста, тим краще – просфори виходять без порожнин.
«Хоч такі качалки і важко підіймати, та вони дуже добре розкачують тісто і загалом на руки набагато легше», – ділиться господиня, й зітхає, кажучи, що мали вони гарну помічницю – доньку Софію, та тепер вона студентка й біля тіста пораються здебільшого лише вдвох із батюшкою, а час від часу їм на допомогу приходить Мар'яна Ющик. Часом починають пекти просфори ще вдень, тоді легше, а якщо випікають вже після того, як матушка Віра прийде з роботи, а працює вона медсестрою в райполіклініці, – доводиться трудитись до середини ночі.
Згадує подружжя, що перші просфори вони разом пекли в Карасині, де отець Сергій був настоятелем місцевого Свято-Михайлівського храму. «Та тільки ми тоді робили розчин на літру води, а вже шість років, як печемо просфори в Маневичах, і зараз робимо один заміс на 12 літрів води і пів мішка борошна, – з усмішкою каже матушка, – пораємось біля них цілий день... А в залежності від кількості церковних служб, випікаємо їх через два-три тижні. Вже всякого бувало – кілька разів розчину робили, а потім світло відключали й ми не могли просфори спекти».
У просфорні мають Шемчуки дві електродуховки, які, окрім випікання богослужбових хлібців, більш ні для чого не використовуються. У великих просфорнях цей процес значно полегшують тістоміси, тісторозкатки, духові шкафи. Батюшка ж матушкою мусять добряче потрудитися, аби зробити все вручну.
– Якось не можемо собі дозволити придбати хоча б тістоміс, який коштує понад 10 тисяч гривень, – каже отець Сергій, у усмішкою зауважуючи: Ну хіба якби Бог якого нам спонсора послав, то раді, звичайно ж, були б…
А тим часом, змастивши деко воском, виклавши на нього просфори й давши їм підійти, пекарі ставлять бляшки в розігріті духовки. Хвилин десять – і просфорню наповнює духмяний запах свіжоспеченого хліба. Підрум'янені просфорки матушка викладає на стіл на скатертинку і хутенько вкутує їх полотном.
– Не тільки у свята, а й щодня вранці слід пити освячену воду, споживати просфори, бо то святий хліб Христа, який долучає нас до повноти божественного життя у вічності, – зауважує отець Сергій, який із матушкою з приємністю трудиться в просфорні задля своїх прихожан. А якщо з якихось причин просфора в когось вдома зіпсувалася, священник радить згодувати її птахам чи рибам.
P.S. Отець Сергій повідомив, що поки стаття вийшла у друк, Господь так управив, що тістоміс для просфорні вже придбано й це значно полегшило роботу. А нині справа за тісторозкаткою.
Юлія МУЗИКА.
