БІЛЯ РІВНЕНСЬКОЇ АТОМНОЇ – СВОЯ «ЧОРНОБИЛЬСЬКА» ЗОНА

У закинутому селі доживають віку кільканадцять пенсіонерів, яких „забули” відселити.

Василь УЛІЦЬКИЙ

НОВОГО ПОМЕШКАННЯ ЧЕКАЮТЬ 33 РОКИ
Цю вулицю з Радянської перейменували на Зелену. Дуже „вдало”, бо вона й справді зелена: хати-розвалюхи тут влітку потопають у заростях бур`янів і здичавілих садах... На перший погляд тут давно вже не ступала людська нога. Але люди в цьому закутку таки живуть.
- Існуємо, - так каже про їхнє тутешнє життя пенсіонер Станіслав Скіпчик. - Покинули нас на погибель, чекають, щоб ми повмирали.
Його з дружиною хата – один з семи обжитих острівків у цих заростях. Саме стільки хат „забули” відселити з трикілометрової санітарно-захисної зони навколо Рівненської атомної електростанції. Тож так і туляться ці „шевченкові” хатинки до гігантських труб АЕС, притиснуті до того ж до землі високовольтними лініями електропередач. А усього за якийсь кілометр стоять сучасні котеджі з усіма зручностями, куди свого часу й відселили більшість жителів Зеленої.
- І де ж справедливість? – запитує Варвара Скіпчик. – Живемо тут, як в іншому світі. Кажуть, що наших хат навіть по документах уже нема.
У 1973 році, коли починалось будівництво станції, усі жителі села Заболоття, чиї будинки потрапляли у трикілометрову зону, поставили свої підписи під зобов`язанням нічого нового не будувати, а старих приміщень не ремонтувати. Село повинні були переселити у спеціально побудований мікрорайон. Але дехто чекає відселення уже 33 роки. Селян просто обдурили.

ДО ПОКИНУТИХ СЕЛЯН НЕМА НІКОМУ ДІЛА?
- Людям надавали житло десь до 1991 року, - розповідає сільський голова Заболоття Леся Назарук. – Спочатку відселяли тих, у кого сім`ї складались з чотирьох і більше людей, оскільки побудували квартири на три і чотири кімнати. У 1993 році була виділена ділянка під будівництво житла для решти невідселених селян. Вже навіть вирили котлован, але потім будівництво заморозили – й до цього часу.
Атомники знайшли зручну „відмазку” – нібито за рекомендацією заступника головного санітарного лікаря ще Радянського Союзу санітарну зону у районі Заболоття скоротили з трьох кілометрів до двох з половиною. Тож і вийшло, що ті, хто жив за 2 км 900 м від станції, встиг отримати нове житло, а ті, хто жив навіть ближче – за 2 км 600 м – залишився біля розбитого корита. Абсурдність ситуації, як кажуть, видно і не озброєним оком.
Більшість з тих, хто залишився, – пенсіонери. Є інваліди, самотні, ветерани війни. З молодших живе лише одна сім`я – Шумиків. Їхня донька ще школярка.
- Дров нема, нічого нема, іди шукай, - жаліється хтось з пенсіонерів. – Якби ж то можна було здоров`я на базарі виторгувати, щоб мати силу ті дрова привезти. А у відселених сусідів таких проблем нема, живуть у теплі.
- Дуже добре пам`ятаю, як усіх відселяли, і я запитала начальницю, яка тут заправляла, Галину Іванівну: „А коли ж нас?”, - продовжує Варвара Скіпчик. – А вона каже: „Я вас тут не покину”. Так ми і ждемо! До кого тільки не звертались – і нічого. До голови облдержадміністрації їздили. А там під кабінетом у нього душ 300 було, то ми й не потрапили.
Такий закинутий кут – рай для наркоманів і любителів хильнути. Тому й з`являються час від часу у хатках-пустках і погребах непрохані гості, від яких заболотчани з вулиці Зеленої мусять замикати двері і триматися подалі.
За словами сільського голови, згідно із статтею 45 Закону про ядерну енергетику скорочення санітарно-захисної зони атомна електростанція повинна була затверджувати в органах місцевого самоврядування, але цього ніхто не зробив. Коли ж „Волинь” звернулась до РАЕС, там сказали, що не „володіють даними з цього приводу” і порадили розбиратись з місцевою владою.
Невже й справді тих кільканадцятьох пенсіонерів різні чиновники будуть відфутболювати, поки старенькі не повмирають? Видно, з вікон шикарних машин, які проносяться мимо джунглів Зеленої, проблеми цих людей здаються занадто «дріб`язковими»...
- Ми шукаємо шляхи для вирішення, уже збирались подавати в суд, але поки цього не робимо, - не втрачає оптимізму голова Володимирецької районної ради Петро Мартинюк. – Справа в тому, що у минулому році було розпочато дослідно-промислову експлуатацію четвертого енергоблоку. Ми поставили вимогу, що підпишемо акт на експлуатацію, якщо будуть відселені ці сім`ї, тобто надано 10 квартир. Якщо це питання вирішується — підписуємось, ні — не ставимо свого підпису. Це останній шанс вирішити цю проблему і я гадаю, що ми її таки розв`яжемо.