Першу половину своєї недовгої відпустки вихованець волинського футболу, а нині гравець криворізького “Кривбасу” Тарас Кабанов провів в Об’єднаних Арабських Еміратах, а другу — в Луцьку. Кореспондент “Волині” скористався можливістю зустрітись з футболістом — гравцем національної збірної України, і взяв у нього інтерв’ю...
Першу половину своєї недовгої відпустки вихованець волинського футболу, а нині гравець криворізького “Кривбасу” Тарас Кабанов провів в Об’єднаних Арабських Еміратах, а другу — в Луцьку. Кореспондент “Волині” скористався можливістю зустрітись з футболістом — гравцем національної збірної України, і взяв у нього інтерв’ю.
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ
— Тарасе, насамперед коротенько представся нашим читачам, у кого починав тренуватись, за яку команду грав. — Народився я у Луцьку 23 січня 1981 року. Закінчив загальноосвітню школу № 20, що у районі підшипникового заводу. У вільний від уроків час, як і більшість моїх друзів, грав у футбол. Тренувався спочатку під керівництвом свого батька, який тривалий час був нападаючим команди майстрів “Волині”, а потім займався у групах, спочатку у Віктора Попка, а згодом у Віктора Гуцаленка. Грав у команді “Енко” на першість області. Потім наш граючий тренер Анатолій Войнаровський рекомендував мене головному тренеру львівських “Карпат” Мирону Маркевичу. — А що, у “Волинь” не запрошували? — Мабуть, я не підходив луцьким тренерам. На жаль, як я не мріяв одягнути форму команди мого рідного міста, за яку грав мій батько, на мене так ніхто і не звернув уваги. В “основу”, звісно, потрапив не відразу. Більше року грав у складі другої команди, яка виступала у другій лізі. Поступово Мирон Маркевич почав мене брати на збори, залучати до тренувань головної команди. І через два роки, коли клуб уже очолював Лев Броварський, я дебютував у вищій лізі у виїзному матчі “Карпат” з маріупольським “Металургом” — нині “Іллічівцем”. Було це у 2000-ому році. — Тебе запрошували грати і за різні збірні України. — Так, спочатку виступав за юнацьку команду, яку очолював Анатолій Крощенко. Потім він працював у “молодіжці”, за яку я теж грав. — І тоді українці здобули право брати участь у чемпіонаті світу... — Ми виграли відбірковий турнір і поїхали в Аргентину. Там зайняли перше місце у своїй групі і вийшли до чвертьфіналу. Та на цьому етапі світової першості поступились збірній Парагваю — 1:2 і вибули з подальшої боротьби. У більшості матчів на південноамериканському континенті я виходив на заміну, бо блискуче у той час у нападі грав нинішній бомбардир донецького “Шахтаря” Олексій Бєлік. — Тебе і за національну збірну викликали грати. — Двічі я отримував такі запрошення. Перший раз, коли команду тренував Леонід Буряк, другий — коли збірну очолював Олег Блохін. — А як потрапив у криворізький “Кривбас”? — Було це у 2004 році, коли “Карпати” вибули з вищої ліги. Я ще два матчі зіграв за львів’ян у першій лізі, а потім переїхав на Дніпропетровщину, куди мене запросив Олександр Косевич. — Тарасе, а як справи на сімейному “фронті”? — Я одружений. Маємо з Мар’яною, до речі, волинянкою, десятимісячного Максимка. Коли я у Кривому Розі, то живемо разом, а як їду на збори, то вони у Луцьку, в батьків. — Чув, що після завершення першого кола відпустку ти провів в Об’єднаних Арабських Еміратах? — Дійсно, я з дружиною, а також з сім’ями нашого воротаря Максима Старцева і форварда сімферопольської “Таврії” Олександра Ковпака відпочивали у 30-градусну спеку в Дубаї. — Через півроку в Німеччині відбуватиметься чемпіонат світу з футболу. Мабуть, хотів би виступити там у формі збірної України. — А який футболіст про це не мріє? Олег Блохін сказав, що двері до його команди ні для кого не зачинені. На чемпіонат поїдуть найсильніші на той час. Якщо друге коло проведу відмінно, то буду сподіватись... — Тарасе, у Луцьку щорічно проводиться дитячий турнір на призи вихованця місцевого футболу капітана донецького “Шахтаря” і провідного гравця збірної України Анатолія Тимощука. Ти не хотів би подібні змагання організувати на Волині на призи Тараса Кабанова? — Чому б ні. Якщо хтось візьметься за організацію таких змагань, ми б з радістю з батьком допомогли у придбанні нагород, при можливості я приїхав би для вручення призів. — Багатьох, особливо юних вихованців, цікавить: хто твій кумир у футболі, зокрема, серед форвардів. — У свій час дуже подобався ліберієць Веа, до речі, який, закінчивши спортивну кар’єру, нещодавно балотувався на посаду президента своєї держави. Я завжди захоплювався витонченою технікою француза Зінедіна Зідана. Нині мене вражають бомбардирські якості голландця Руд ван Ністельроя, який грає за англійський “Манчестер Юнайтед” і, звичайно, нашого Андрія Шевченка. — Тарасе, а чи можливий варіант, що колись ти виступатимеш у складі “Волині”? — Я цього не виключаю. Принаймні, батьки мої і дружини живуть у Луцьку. Думаю, що з часом і моя сім’я повернеться додому. Якщо тоді буде шанс грати за “Волинь”, я неодмінно ним скористаюсь.
