ЗА ЩО «ПОСАДИЛИ» У НIМЕЧЧИНI НАШОГО НАЧАЛЬНИКА МИТНИЦI?

Ця сенсаційнановина пройшлапо багатьох засобахмасової інформації області. Зник начальникВолинської митниці Олексій Чернишов! Виїхав за кордон - і не повернувся.

Сергій БОРТНІКОВ

Потім з’ясувалося, що його ще 31 жовтня затримала у Мюнхені німецька поліція! Журналісти побігли за роз’ясненнями до можновладців, але від них відмахнулися, як від надокучливих мух. “Це надто серйозна справа!” - сказав тодішній губернатор Борис Климчук. Виходить, “акул пера” до “серйозних справ” і близько підпускати не можна?
Газети, в тому числі “Волинь”, спираючись на дані німецької сторони, писали, що Олексій Віталійович особисто контролював контрабанду цигарок до Західної Європи і був схоплений “на гарячому” при спробі отримання суми з багатьма нулями… Відтоді я теж зацікавився його долею. Для початку вивчив біографію…
Державний радник митної служби 1-ого рангу (всі твердження ЗМІ, що Чернишов прибув на Волинь майором і одразу отримав генерала, виявились “липою”) прибув на Волинь у червні 1996 року. Під його опіку потрапили два пости на українсько-польському кордоні. До весни 1997 чотири митниці, що знаходилися на теренах Волині, об’єднали в одну. І призначили її начальником… Чернишова!
Тодішній голова парламентського комітету по боротьбі із організованою злочинністю Юрій Кармазін пізніше так висловиться з цього приводу: “Згодом я розповім про обставини присвоєння генеральського звання цьому панові… До цього мали причетність серйозні (знову це слово!) посадові особи нашої держави…”
Здавалося б, сидіти Олексію і сидіти! Та за кілька місяців він знову з’явився у Луцьку! “Щось надто швидко!” – подумав я, очікуючи на офіційний коментар…
Але… Час спливав, а його все не було і не було, навіть “відважний правдолюб” Кармазін чомусь не поспішав втілювати у життя свої погрози… От і довелося розпитувати самого винуватця міждержавного скандалу:
- Олексію Віталійовичу, даруйте, але я теж доклав рук до вашого паплюження – написав розділ “Пристрасті по Чернишову” у книзі “Волинь кримінальна”…
- Робіть, що хочете, про мене вже стільки дурниць написано!
“Е, думаю, щось тут не так… Інший би обурився – почав наполягати на спростуванні, а цей – “роби, що хочеш”… Може, не такий він корупціонер, як пише преса?”
І я приготувався слухати…
Отже:
“Те, що мене нібито затримали з контрабандою чи валютою – нахабна брехня. З якого пальця висмоктують такі “факти” наші журналісти – я не знаю… Насправді ж… Захворіла дружина. Діагноз виявився надто складним, і українські медики порадили обстежити її за кордоном… Зібрав усі необхідні довідки, узяв відпустку на десять днів - і гайда до Німеччини: там жили наші знайомі, казахстанські німці, котрі після зняття “залізної завіси” повернулися на історичну батьківщину. А тих, виявляється, вже кілька років “пасе” поліція! Мою появу тамтешні правоохоронці сприйняли як відверту удачу. Ще б пак! Тепер вони зможуть прив’язати до справи керівника митниці такої корумпованої держави, як Україна…
За день до відльоту мене заарештували. Не у банку і не у магазині із валізою грошей. Просто посеред вулиці заблокували автомобіль, у якому я їхав – й кинули до буцигарні, де тримають засуджених до найвищої міри покарання – пожиттєвого ув’язнення… Порушуючи всі закони, дотриманням яких вони так полюбляють хизуватися. П’ять місяців тримали в одиночній камері, призначеній спеціально для терористів – і вночі, і вдень у ній горіло світло… За цей час мене допитали… лише один раз. І один раз возили до суду, аби продовжити термін перебування за гратами. Адвокат написав дві скарги: на незаконний арешт і на те, що мене утримують не за вимогами німецького законодавства: в одиночці, без телевізора, без преси. На що суддя відповіла: “У нас немає можливості розповсюджувати норми закону на всіх затриманих …” Як на мене, коментарі зайві!
Зрештою моєму захисникові довелося звертатися до Верховного суду землі Баварія.
- Так, у нас немає прямих доказів, але є показання одного таємного свідка. Чернишов перебуватиме за гратами, допоки вони або підтвердяться, або будуть спростовані, - відповіли йому.
Мова йшла про моє нібито сприяння у п’яти епізодах, пов’язаних із контрабандою товарів з України до Європи, що практично не можливо: я міг дати лише вказівку, але тоді треба довести – кому!
Невдовзі після цього у камеру навідався адвокат і передав ультиматум прокурора: “Або ти візьмеш на себе два епізоди і отримаєш умовний термін, або не визнаєш нічого і “загримиш” на усю котушку!
Вибору у мене не залишалося… Підписав папери, отримав “по заслузі” – і додому. А тут усе спочатку! За клопотанням кількох народних депутатів перевіряти мою діяльність доручили спочатку Волинській прокуратурі, потім – Львівській… І та, й інша закрили справу за відсутністю ПОДІЇ ЗЛОЧИНУ. Але все одно знаходяться покидьки, котрі у власних політичних цілях чи з метою уникнути відповідальності за свої гріхи, час від часу витягують із засіків тезу про “великого корупціонера Чернишова”.
Коли Олексій Віталійович закінчив сповідь, я не сказав нічого. Просто підсунув до себе телефон і подзвонив до Львова – директору “Каменяра” Д.І.Сапізі:
- Дмитре Івановичу, моя книга ще не вийшла?
- Ні…
- Вилучте, будь ласка, розділ про Чернишова…
- Гаразд!
Втім, даремно я так поспішав. “Кримінальна Волинь” і досі не побачила світ!
“Каменяр” - державне видавництво, а грошей на правду у нашої держави – ніколи не було!
* * *
На цьому я, мої любі читачі, вирішив зробити перерву. Сподіваюсь, невелику. І незабаром ми з вами побуваємо за лаштунками ще багатьох резонансних справ. Пишіть, телефонуйте, пропонуйте нові теми…
А поки що давайте спробуємо коротенько проаналізувати старі. Відгуків було “багато і різних”. Один шанований редактор заявив, що такими публікаціями я паплюжу своє ім’я. Цілий інститут образився на те, що у №142 колишній факультет фізвиховання названо “дурфаком”. (З таким же успіхом уся прекрасна половина могла закинути мені “бабські труси” - див.№145. Тим не менш, вибачте, шановні колеги, якщо я ненавмисно зачепив вашу гідність). А от простий люд був налаштований більш дружелюбно. Не буду переповідати, хто й скільки сказав і справді добрих слів… Головне, що знайшлися громадяни, котрі висловили бажання поділитися своєю інформацією стосовно досліджуваних справ, але на призначене побачення ніхто з них чомусь так і не прийшов…
Нещодавно я випадково виявив, що мій телефон і хатні розмови - прослуховуються. То, може, хтось встиг побесідувати з ними раніше за мене? Сподіваюся, ці мужні люди ще знайдуть можливість зв’язатися з автором… Не бійтеся. Бортніков ніколи не виказує свої джерела інформації. Як зізнався один міліцейський керівник: “Ми маємо з тобою справу, бо ти за всі роки не “здав” нам жодного бандита… Якщо зрадиш їх – при можливості зрадиш і нас!”
І ще… 1970 року московське видавництво випустило книгу “Чекісти”, в якій я відшукав епізод про діяльність “доблесних” луцьких контррозвідників. Цитую мовою оригіналу: “Товарищ Б. обнаружил у своего сына Владимира папку с программными документами антисоветской зарубежной организации НТС. Было установлено, что Владимир со своим приятелем Иваном Ш. систематически слушали передачи зарубежных радиостанций “Свобода” и других. Под воздействием лживой пропаганды у них сложились неверные взгляды на политику КПСС и Советского государства…” Може, комусь щось відомо про цю історію, може, ще живі її безпосередні фігуранти? Відгукніться. Мій телефон ви знайдете у будь-якому довіднику. Ваш С.Б.