Роман Василишин,
голова Рівненської обласної ради:
- Розбагатіти можна, але дуже тяжко. Для цього потрібно мати серйозні знання у чинному законодавстві, або принаймні гарного юриста...
Роман ВАСИЛИШИН, голова Рівненської обласної ради: - Розбагатіти можна, але дуже тяжко. Для цього потрібно мати серйозні знання у чинному законодавстві, або принаймні гарного юриста. Інакше просто зачавлять. Ні, не держава, а самі ж конкуренти. Для тих, хто займається бізнесом, це не новина. До мене дуже часто звертаються місцеві підприємці з подібними скаргами. Другий аспект. Потрібно визначити для себе галузь, в якій конкуренція ще не на досить високому рівні і, розробивши чітку програму діяльності, починати працювати. Це років десять тому можна було вкласти копійки і, надуривши когось, покласти мільйони у власну кишеню. Тепер цей варіант не проходить.
Віктор ЧАЙКА, міський голова Рівного: - Відверто кажучи, я не знаю таких випадків. Але якщо бути прагматичним, – у Рівному зареєстровано до 100 тисяч фізичних і юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю. За минулий рік середня заробітна платня по місту становила 800 гривень. Тепер самі рахуйте чи можна, заробляючи такі гроші, стати багатим. Взагалі за існуючої системи оподаткування і чинному законодавстві розбагатіти, працюючи чесно, майже нереально. Зробити якісно нове велике виробництво, маючи обладнання 25-річної давнини, теж майже нереально. Я не маю на увазі маленьких приватних підприємств. В даному випадку, я говорю про великі підприємства, такі, як “Азот”. Сьогодні працівники цього заводу в середньому отримують заробітну платню у тисячу гривень. А тепер уявіть ситуацію, що ціни на газ нашій державі виставлять такі, як для Німеччини,— і що далі? По-перше, значно скоротиться штат цього підприємства, а по-друге, я сумніваюся, що вони і надалі будуть отримувати цю тисячу гривень зарплатні.Отож, працюючи чесно, ти ніколи не розбагатієш. Я переконаний в цьому на 95 відсотків. Решта — справа випадку. А тепер подивімося на фінансові статки наших народних депутатів, які б’ють себе в груди і розповідають, як вони чесно працюють для держави і для свого народу. більше половини з них — мільйонери.
Валерій ДІБРОВА, голова селянської спілки “П’ятидні” Володимир-Волинського району, заслужений працівник сільського господарства: - Багата людина – це та людина, яка не обмежує себе ні в чому. Чесною працею заробити такі гроші, щоб почуватись багатим, неможливо. Справа в тому, що усі закони у нас приймаються під схему. Той, хто має доступ до цієї схеми, і справді наживає капітал. У нас закон діє не прозоро, а захищає інтереси певного кола бізнесменів, які займаються нафтою і т.д. Шкода, що тепер уже й ліки стали вигідним бізнесом і дехто на цьому теж робить великі гроші.
Галина МУЗИЧУК, держслужбовець, Нововолинськ: — Однозначно скажу, що не можна. Корупція і кумівство сплели такі тенета на всіх рівнях, що чесній людині досягнути вершин омріяного матеріального олімпу практично неможливо. Знаю один позитивний приклад, коли молода сім’я розпочинала свою справу — продаж побутової хімії і косметики — з однією порожньою великою сумкою. А за відносно невеликий проміжок часу міцно стали на ноги. Так, вони справді тяжко працювали по вісімнадцять годин на добу. Але знову ж таки: чесність тут була, як кажуть, п’ятдесят на п’ятдесят. Бо їм доводилось сідати разом з бухгалтером і міркувати як «заховати» прибутки. Але як без цього, казали, бо скільком «п’явкам» в особах контролюючих органів доводилось давати. Знаючи ті бізнесові нюанси достеменно, я би ніколи не наважилась вкладати гроші у якусь справу.
Микола Пилипович ЗІНЧУК, Герой соціалістичної праці, заслужений працівник сільського господарства, лауреат Державної премії України, директор радгоспу “Тучинський” Гощанського району Рівненської області: — Не дуже безхмарне небо над головою у відчайдух, котрі вирішили завести чесну справу. Добре, якщо у стартовому капіталі підсоблять рідні чи знайомі. Бо державна допомога через центри зайнятості — це мізер, а у банку — непомірний кредитний процент. Постійно треба воювати з контролюючими організаціями. Та найстрашніше чекає в кінцевому результаті. Хіба це діло, коли собівартість тваринницької чи рослинницької продукції вища від їх реалізації? Поки що тільки лишаються обіцянками запевнення Віктора Ющенка на 15-ому з’їзді фермерів України, що держава допоможе підприємливим селянам розжитись технікою, добривами, вчасно і вигідно реалізувати вирощене. От і доводиться фермеру хитрувати, шукати не завжди чесні шляхи, аби вижити.
Марія КАРПІНСЬКА, голова Нововолинської міської організаці Суспільної служби України, пенсіонерка: — Якщо відверто, то ні. Багато людей важко і чесно трудяться, але на те, що вони отримують, розкішно жити неможливо. Бо навіть немалі ставки простих людей — не депутатів і чиновників високого рангу — не дозволяють надбати багатство. Не виключено, що є приватні структури, які зуміли вчасно заповнити певну нішу, специфіка роботи яких забезпечує добрі прибутки. Дивує ще й таке. Чому у великих містах і в першу чергу у Києві люди за ту ж саму роботу отримують значно більше? Кажуть, життя там дорожче, але ж не настільки. Вірю, що Україна ввійде в число тих держав, де по-належному оцінюють працю як фізичну, так й інтелектуальну. Однак моє покоління навряд чи це побачить.
Галина КАУЗА, завидівський сільський голова, Іваничівський район: — Чесною працею розбагатіти у нас — це фантастика, особливо біля сільської роботи. Недарма кажуть, що на землі можна лише горба нажити, а не великі статки. Кажу це небезпідставно, бо такий висновок роблю майже щодня. Двадцять років працюю на посаді сільського голови, до того була агрономом у рідному господарстві. У нашому Завидові 248 дворів, все видно, як на долоні. Люди набрали багато землі — по кілька паїв мають, каторжно на ній трудяться. А отримують лише на найнеобхідніше. Не можна сказати, що багатими є наші молоді господарі, які очолюють сільськогосподарські кооперативи. Одне слово, чесна праця у нашій країні не у пошані.
Віра КУХ, вчителька української мови і літератури В’язівненської загальноосвітньої школи Любешівського району: — Вже 23 роки працюю у школі. Можу сказати, що я та моя сім’я — а це дві доньки і чоловік, одна донька ще студентка, за навчання якої доводиться платити, — як то кажуть, не голі і не босі. Та все ж переконана в тому, що жодна людина не може чесною працею набути багатство. Як би там не було, а початковий капітал, гадаю, наживають нинішні багатії нечесним шляхом. Щоправда, і вимір багатства є різний. Я, наприклад, вважаю багатою людину за своїми критеріями, а мільйонер може оцінювати багатство зовсім по-іншому. А в результаті ще раз хочу підкреслити, що чесно людина великого багатства не наживе.
