Саме така сума передбачена в Державному бюджеті України на нинішній рік для Луцького історико-культурного заповідника. Таких грошей заповідник “не бачив” за всі роки незалежності України. З приводу цього — розмова з його директором Тарасом Рабаном...
Катерина ЗУБЧУК
Саме така сума передбачена в Державному бюджеті України на нинішній рік для Луцького історико-культурного заповідника. Таких грошей заповідник “не бачив” за всі роки незалежності України. З приводу цього — розмова з його директором Тарасом Рабаном.
— Зроблю для початку екскурс в минуле, — говорить Тарас Веніамінович. — З того часу, як в 1985 році було створено заповідник, фінансування було завжди: мається на увазі, перш за все, радянський період. І на початку дев’яностих, уже в незалежній Україні, ми теж мали якісь кошти на реставрацію. Саме тоді було відреставровано будинок Косачів, де знаходиться дирекція заповідника. Але згодом, років десять, ми не одержували ні копійки. Не тільки на реставрацію, а й багато ставок довелось скоротити. Якийсь час працівники змушені були по півроку бути у відпустках за свій рахунок. І навіть на сьогоднішній день ще не досягнуто фінансування штату, який був записаний у постанові про заповідник. З державного бюджету у нас фінансується п’ятдесят відсотків заробітної плати, решта, зокрема наукові працівники,— на госпрозрахунку. Заробляємо екскурсіями, випуском сувенірної продукції. —В рік яка сума закладається в бюджеті? —У 2004 році це була вісімдесят одна тисяча гривень. Торік — близько ста тисяч. Але, як я вже сказав, це гроші на зарплату і на розрахунок за комунальні послуги. —А про реставрацію й мова не йде... —І не може йти. По-перше, нема з чого “викроювати”. Але навіть якби й могли зекономити на зарплаті й пустити гроші на реставрацію, то це було б порушенням. Адже бюджетні кошти — цільові. —В останні роки все-таки, як пригадуються наші попередні розмови і публікації у “Волині”, якісь кошти заповідник одержував безпосередньо на реставрацію пам’яток архітектури. —Так. Це були гроші з державного бюджету, але направлені нам завдяки народним депутатам, які цьому сприяли. У 2002 році ми одержали близько п’ятсот тисяч, дякуючи народному депутату Олександру Свириді. Він був у Бюджетному комітеті і добився, щоб у державному бюджеті з’явився рядочок про виділення коштів на наш заповідник. У 2004 році Володимир Бондар посприяв, щоб ми одержали сто тисяч гривень. Але це вже були кошти, як я розумію, з його депутатського фонду. І торік приблизно п’ятсот тисяч було “вибито” в Держбуді України спільними зусиллями обласної і міської влади, безпосередньо дирекції заповідника. Сто тисяч з них пішло на проектні роботи і чотириста — на реставраційні. —Тобто, якщо порівнювати із згаданими сумами, які одержував заповідник в останні роки, то цьогорічна фінансова підтримка — чотири мільйони гривень — має бути особливо відчутна. —По-перше, сума очікується значна. По-друге, про таку підтримку ми знаємо на початку фінансового року. І не в останній момент, поспішаючи, вирішуємо, як ефективніше використати ці гроші, на які об’єкти спрямувати. —І куди вони будуть вкладені? —У нас розроблена програма, де відображено, яким би ми хотіли бачити заповідник. Ця програма включає багато аспектів: наукова робота, археологічні дослідження, дослідницька робота в архівах, організація виставок. Крім того, великий шмат роботи по реставрації пам’яток архітектури. На території заповідника п’ятдесят вісім пам’яток: дев’ятнадцять з них — національного значення, а решта — місцевого. Ми знаємо в якому вони стані. І знаємо, що кошти, які ми сподіваємось одержати, не треба розпорошувати. Краще зробити декілька об’єктів, але капітально. Отож, в першу чергу, ці гроші підуть на Луцький замок. Це безпосередньо сам замок — його стіни, башти (гонтове покриття, зокрема, дерев’яні конструкції потребують заміни). Крім того, хочемо продовжити роботи по церкві Івана Богослова. Саме тут ми плануємо зробити археологічний музей. По суті, найціннішим експонатом є вже самі залишки церкви. Треба їх надійно законсервувати. Так само і щодо княжого палацу. Є проектна пропозиція з приводу того, щоб відновити хоча б стіну, яка б давала уяву про княжий палац. Навколо замку є багато каверн — порожнин, з яких вибрано у свій час грунт. Земляний вал треба укріпити. В радянські часи ми почали це робити, але не довели до кінця, бо то важка ручна праця. Якщо нам вдасться максимально зробити задумане, то завершити потрібно благоустроєм замкової території, щоб і газони були відповідно впорядковані, і лавочки стояли. Щоб кожен, хто сюди прийде, відчував, що це туристичний об’єкт. Остаточну крапку, як кажуть, не вдасться поставити, мабуть, ніколи. Адже з роками знову виникатиме потреба підтримувати будівлі (міняти ту ж покрівлю з гонти, оскільки вона недовговічна). І другий об’єкт — це будинок Косачів. Хочеться, щоб все-таки тут був музей Лесі Українки. Якщо фінансування піде і в наступних роках такими темпами, то можна буде підтримувати у належному стані не лише пам’ятки національного, а й місцевого значення. Раз ще в 1967 році Луцьк було оголошено історичним містом, завдяки чому згодом і створено заповідник, то ми повинні дорожити цим і берегти історичне минуле.
