Незважаючи на те, що минуло вже чотирнадцять років відтоді, як Україна утвердила свій суверенітет і відмежувалась від сусідніх держав кордонами, люди, які мешкають у прикордонні, ніяк не можуть змиритися з таким поділом...
Незважаючи на те, що минуло вже чотирнадцять років відтоді, як Україна утвердила свій суверенітет і відмежувалась від сусідніх держав кордонами, люди, які мешкають у прикордонні, ніяк не можуть змиритися з таким поділом. Заведіть про це мову з будь-яким мешканцем села Млинове, яке розташоване за кілька кілометрів від Білорусі, і відразу почуєте у відповідь шквал нарікань. Мовляв, ні до родичів нормально не можна поїхати, ні на роботу потрапити, ні городи, що біля кордону розташовані, обробити. Хоч прикордонна і митна служби вперто відстоюють позицію, що вони у першу чергу дбають про дотримання законодавства. Але чи завжди справедливий закон до тих, хто десятиліттями жив біля кордону, будував родинні стосунки, не один рік пропрацював у Білорусі? На державному рівні підписують усілякі домовленості про спрощений перетин кордону жителями цих сіл. Однак на практиці усе виходить трохи інакше.
Олена ДУДКЕВИЧ
БЕЗ ДОКУМЕНТІВ - НА ГОРОД НІ НОГОЮ - Раніше, - розповідає житель Млинового Андрій Горнік, - захотів - пішов у гості до своїх родичів у сусіднє білоруське село Бірки. Це не більше трьох кілометрів буде. Тепер обов’язково їхати через дві митниці, а це вже п’ятнадцять кілометрів набереться. Усі дані вашого паспорта занесуть у комп’ютер, а коли будете повертатись назад, на білоруському кордоні вам доведеться заплатити 6000 білоруських рублів. Це, виходить, за те, що погостювали?.. А скільки конфліктів виникає через те, що мешканці тамтешніх сіл, маючи городи поблизу кордону, приїжджають обробляти свою землю без належних документів. Виявляється, коли надумав їхати на город, мусиш зайти в сільську раду, взяти довідку про те, що дійсно маєш землю біля кордону, покласти до кишені документ, що посвідчує особу, і тільки тоді їхати садити картоплю або ж сапати буряки. Виникають непорозуміння й тоді, коли селяни випасають худобу у прикордонній зоні без документів. Хоча, за словами працівників прикордонної служби, останнім часом мешканців сіл таки вдалося трохи привчити до порядку: когось попередили, на когось наклали штраф. Як розповіла депутат Млинівської сільської ради Надія Карпік, вони неодноразово запрошували на сесію представників лінійної застави, щоб вирішити це питання якимось іншим чином. Адже багато жителів прикордонних сіл ще й працюють у Білорусі і їм щодня доводиться перетинати кордон, часто-густо нелегально, бо ж через пункт пропуску дорога буде у кілька разів довшою, але стражі кордону залишаються непохитними. От і виходить, що українці увесь час мусять вигадувати спосіб, як би пробратися на роботу непоміченими. Винахідливість нашого народу достойна захоплення. Судіть самі: щоб не їхати в гості через пункти пропуску і не порушувати кордон, українці зустрічаються зі своїми білоруськими родичами просто на каналі, який і слугує межею між двома державами. Попередньо домовляються про зустріч, приходять, обмінюються новинами, іноді й подарунки одне одному через канал перекидають. Здивувалась, коли почула про розміри штрафів, які доводиться сплачувати “злісним” порушникам кордону (мається на увазі тим, хто пішки неодноразово перетинає кордон не через пункт пропуску, а нелегально). Виявляється, якщо прикордонна служба тебе затримала кілька разів, склала відповідні протоколи, рапорти і передала справу до суду, то “світить” за порушення кордону від 850 до 1500 гривень штрафу. Хоч, як правило, суд обмежується попередженням.
ПРОТИ КОНТРАБАНДИ – З ЛОПАТОЮ Бувати у Білорусі доводилось не раз. Але їздила туди в основному автобусом. А ось після спілкування з жителями Млинового закортіло ще раз відвідати кордон із сусідньою державою, але не на пункті пропуску, а власне біля каналу, який і є кордоном, щоб пересвідчитись, чи й справді важко його перетнути. А ще хотілося подивитися, якими шляхами на Україну потрапляє контрабанда. На візит редакційної машини досить оперативно зреагували працівники тимчасового прикордонного поста “Млинове” прикордонної комендатури “Ратне”. Після “продзвону”, під час якого прикордонники мусили попередити вище керівництво про те, що на кордоні перебувають журналісти, знайомство з ними видалось досить цікавим, а спілкування навіть дружелюбним. Вони погодились провести нам таку собі екскурсію по кордону. Як пояснив заступник начальника мобільної прикордонної застави Олег Мосяндз, їхня група контролює ділянку кордону протяжністю п’ятнадцять кілометрів. Необхідність відкриття поста “Млинове” виникла через те, що ця частина кордону є найвіддаленішою від прикордонної застави “Самари”, тож у звичайної прикордонної служби не завжди є можливість забезпечити надійну охорону цієї ділянки. Контролювати такий кордон і справді непросто, адже канал, який швидше нагадує копаний-перекопаний рівчак, навряд чи стримає порушника. - Нам в основному доводиться боротися з тими, хто в пішому порядку нелегально перетинає кордон, - розповідає Олег Мосяндз,- обносить сумки поза пунктом пропуску “Доманове” з товарами Хмельницького ринку, які везуть в Білорусь і т. д. Скажімо, протягом минулого року було затримано понад сто порушників державного кордону. Найчастіше з України вивозять продукти харчування. В літньо-осінній сезон – кавуни, перець, взимку – м’ясо, горілку, тютюнові вироби. Як не дивно, але білоруси в нинішньому році вирішили нагодувати українців своєю картоплею. У Білорусі вона коштує вдвічі дешевше. Важко навіть сказати, скільки білоруської бульби потрапило на столи українців. Крім того, наші сусіди переправляють через кордон чорний металобрухт, машини дешеві на запчастини. А якщо зробити невеличкий експеримент і зателефонувати по оголошеннях, в яких йдеться про продаж тракторів, то у дев’яноста випадках зі ста доводиться переконуватись, що техніка, яка продається, - білоруського походження. Зрозуміло, що потрапляє вона в Україну теж контрабандним шляхом. Деякі підприємливі жителі прикордонних сіл на цьому навчилися робити справжній бізнес. Хоч Олег Мосяндз запевнив, що на ділянці кордону, яку вони охороняють, майже немає спроб переправити техніку. Така контрабанда йде в основному через лісисту і заболочену місцевість. Мандруючи вздовж кордону, то тут, то там доводилось бачити, що канал переритий. На запитання — що це? — прикордонники пояснили, що саме таким чином контрабандисти і здійснюють переправу товару. Скажімо, приїжджають по чотири-п’ять чоловік і за двадцять хвилин засипають канал. А там, дивись, і машина може проскочити. Звісно, прикордонний наряд постійно чергує, але у них навіть машини немає. А заритий канал доводиться лопатою розкопувати, бо трактор є лише у білоруських прикордонників. Прикордонники визнають, що контрабандисти – це люди не випадкові. Чимало з них мають багаторічний досвід. У них – своя служба, яка уважно стежить за тим, у якому напрямку рухається наряд прикордонників, який постійно несе варту, щоб контролювати ситуацію. Проїхавшись прикордонними селами, дивуєшся від того контрасту, який постає перед очима. Адже поряд з “шевченківськими” хатами, наче в казці, повиростали будинки-палаци з шикарними парканами. Як правило, мешкають у них люди, які не страждають через те, що не можуть швиденько потрапити до родичів чи на роботу у Білорусь. Для них на кордоні – завжди зелене світло.Тому, мабуть, і ставляться якось упереджено до прикордонної служби жителі прикордонних сіл, бо бачать більше і знають більше.
