У Православній церкві України розповіли про День закоханих.

Чи справді святий Валентин має стосунок до цієї поширеної традиції та є тим самим «покровителем закоханих»?

Пресслужба ПЦУ відповіла на це запитання на своїй сторінці у Facebook. 

Православна церква вшановує кілька святих з ім’ям Валентин. 

Ймовірно, що святий, який згадується у масовій культурі 14-го лютого, відомий у церковному календарі як святий Валентин Інтерамський (Італійський). 

За часів життя святого Валентина у III столітті взагалі ще не існувало особливого обряду церковного вінчання.

Він жив в італійському місті Терні у III столітті і був страчений 269 року. 

Всі святі до розділення на Західну і Східну Церкву (до 1054 року) – це шановані православні святі. 

Тому пам’ять святого Валентина відзначається і в католицькій, і в православній традиції, однак у різні дати: католики згадують його 14-го лютого (однак не у загальному календарі, де цього дня вшановуються святі Кирил і Мефодій, а у «Римському мартиролозі», де вказані місцеві дні пам‘яті); православні – 12-го серпня.

До того ж свято, яке прийнято відзначати 14-го лютого як день закоханих, насправді не відповідає фактам з реального життя святого Валентина. 

Відповідно до однієї із найпопулярніших легенд, святий Валентин «вінчав закохані пари попри заборону жорстокого імператора Клавдія II». 

Масова культура поєднала вшанування пам’яті християнського святого із язичницькими мотивами, що були поширені раніше.

Нібито правитель вважав, що чоловіки, які не мають дружин та дітей, будуть кращими воїнами. 

Однак в цій легенді є значна помилкка у хронології подій, адже за часів життя святого Валентина у III столітті взагалі ще не існувало особливого обряду церковного вінчання.

Церква вважала законним той шлюб, що укладався відповідно до громадянських законів і закріплювався християнами через спільне причастя та оголошення перед членами громади.

Варто також зауважити, що Папа Геласій канонізував святого Валентина у 496 році і присвятив йому день пам’яті 14-го лютого. 

Ймовірно, це було зроблено задля того, аби витіснити язичницьке святкування, яке відзначалось у Римі у ті часи та супроводжувалось жертвоприношеннями на честь плідності та материнства. 

Тож масова культура поєднала вшанування пам’яті християнського святого із язичницькими мотивами, що були поширені раніше.