Напередодні Нового року четверо підлітків-школярів та учнів ПТУ шахтарського міста розбили 15 плафонів на бульварі Шевченка. Міліція оперативно вийшла на слід зловмисників – їхнім батькам довелося відшкодовувати по 500 гривень за заподіяні збитки, власним коштом з’їздити у Львів і замовити аналогічні...
Алла ЛІСОВА
Напередодні Нового року четверо підлітків-школярів та учнів ПТУ шахтарського міста розбили 15 плафонів на бульварі Шевченка. Міліція оперативно вийшла на слід зловмисників – їхнім батькам довелося відшкодовувати по 500 гривень за заподіяні збитки, власним коштом з’їздити у Львів і замовити аналогічні.
А два тижні потому якийсь юний спритник умудрився вилізти на вершечок головної ялинки міста і зняти там найбільшу її окрасу – масивну яскраву зірку. Мета була б зрозумілою у деякій мірі, якби осколки від неї не знайшли неподалік у парку... Таких прикладів, які свідчать про варварське, навіть злочинне ставлення наших підлітків до того, що є навкруг, можна наводити багато. Бо мало не на кожному кроці впадають у вічі поламані або обгорілі (це ж треба знайти місце для розкладання вогнища!) лавки, понівечені нецензурними написами фасади будинків, двері під’їздів та інше. Так “веселиться” наша молодь. Завели про це мову з провідним спеціалістом управління освіти міськвиконкому Зоєю Куцик, якій часто доводиться мати справу з обездоленими дітьми, позбавленими батьківської опіки, і дітьми-сиротами. Так от, вона зазначила, що аналіз підліткової злочинності засвідчує: її ріст відбувається якраз за рахунок дітей з відносно благополучних сімей. - Причина полягає, - сказала Зоя Кузьмівна, - з одного боку у моральній непідготовленості підлітків до зовнішнього “дорослого” середовища. Дитина, яку надмірно оберігають від усього батьки, важко адаптується. І часто вулиця робить свою негативну справу. А з другого, переконуюсь: хто менш вибагливий до якихось зовнішніх атрибутів – одягу, прикрас тощо, той вимогливіший до себе... Про те, що нині у школах наряди учнів схожі на вбрання моделей, а наявність мобільного телефону ставиться мало не в ряд найнеобхідніших речей школяра – зошитів і ручки, говориться багато. І з упевненістю можу сказати, що чимало батьків ставляться до цього схвально. Що ж, хай би було. Зрештою, кожна сім’я вирішує, у чому і як мають відвідувати їхні чада навчальні заклади. Річ у іншому. Часто таке, на перший погляд, безневинне захоплення матеріальним застилає собою все інше, що в кінцевому результаті приносить шкоду і батькам, і самій же дитині, бо моральні цінності у її розумінні набирають спотворених форм. Ветеран шахтарської праці депутат міської ради з Жовтневого Віталій Юзефович розповів прикрий випадок, який трапився днями у їхньому селищі. Хоронили жінку, що останнім часом проживала в іншій області в дочки. Коли привезли покійницю на Волинь – такою була її воля, то син, який мешкав у селищі, не спромігся провести матір в останню дорогу. Коли земляки його присоромили, то він зіслався на ... поганий стан здоров’я. Тут, як кажуть, коментарі зайві. Додам лиш почуте, що ця молода людина виховувалась у забезпеченій родині, його батько свого часу займав високу посаду на шахті, був шанованою людиною, мама – трудівниця з трудівниць... Це той випадок, коли кажуть, що, створивши тепличні побутові умови своїй дитині, зробили їй ведмежу послугу, позбавивши уміння не лише полюбити працю, але й навчитись співпереживати і визначати істинні цінності. У тому ж селищі Жовтневому часто можна почути скарги на відвідувачів кафе “Марічка”. Це – переважно хлопці і дівчата, від гучних висловлювань яких стає моторошно. Але це – типове явище для багатьох населених пунктів. Варто лише пройтись навіть серед білого дня хоча б міським парком у Нововолинську. Коли спілкуються молоді люди поміж собою, то стає, вибачте за вислів, гидко. Те, що злітає з красивих вуст молоді, в тому числі і дівчат, так дисонансує з їхньою зовнішністю – випещеною, прикрашеною вишуканим одягом і дорогими ювелірними виробами. Присоромиш – у відповідь – скептичний сміх або зневажливо-цинічне: “Ніхто не заставляє тебе (!) слухати!” Коли запитала у підлітків, з яких причин вони користуються у мові нецензурними словами, у відповідь почула: “Що ж тут такого!”, “Так говорять всі”, “Це круто і кльово...” А дорослий чоловік відверто мовив: “Так краще розслабляєшся”. Як довелось почути від багатьох, хто спілкується з молоддю, вульгарність спілкування у неї викликана щонайперше браком словникового запасу. Про це свідчить і такий факт, що серед усіх читачів трьох міських і однієї селищної бібліотек трохи більше третини – особи віком до 21 року. А ті, що користуються її послугами, беруть переважно не художню літературу, а ту, яка потрібна для написання рефератів і т. д. Можна зробити скидку на те, що частина молодих людей займається на комп’ютерах, які видають усю необхідну інформацію. Але далеко не кожен має можливість своїм чадам його придбати. Та й ті, в кого є комп’ютер, не завжди досконало його ”розуміють”. - Раніше учні спілкувалися словами літературних героїв, які були для них справжніми авторитетами і навіть кумирами, - розповіла Зоя Куцик, яка є філологом за спеціальністю. – Тепер мова бідна і примітивна. Що ж до “писаних” законів, то вони у даному випадку аж надто лояльні. Як повідомили у службі в справах неповнолітніх при міськвиконкомі, у них на обліку перебуває 31 особа віком до 18 років – ті, хто бродяжить, схильні до вживання спиртних напоїв і наркотичних речовин, чинить адміністративні правопорушення. Як правило, такі підлітки або їхні батьки отримують як каральну міру переважно попередження, догани, застереження... Працівники служби здебільшого свою роботу зосереджують на профілактиці протиправних дій підростаючих. Якщо підліток вчинив хуліганство, то винуватця або знову ж таки його батьків можуть притягнути до адмінвідповідальності після складення відповідного протоколу працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх або дільничними інспекторами. Якщо “вирок” буде найстрогішим – штраф, то сума його є незначною. А щодо нецензурщини, яка ллється на наші голови з усіх усюд, то вона фактично залишається безкарною (навіть той, кого облаяли, рідко коли звернеться за захистом честі, тим більше з метою провчити хама) і ніби непомітною. І це найстрашніше. Бо без дотримання загальнолюдських стандартів поведінки ще ніхто нічого путнього не досяг, тим більше не побудував демократичну і заможну державу. Буває, всі “шишки” летять на голови вчителів. Та скільки б вони на уроках не розпинались про літературних героїв, красу і велич рідної мови – якщо у родині нема атмосфери пошани до слова, то сказане педагогом не зачепить жодної душевної струни дитини. Більше того, якщо батьки зневажливо відгукуються про вчителя – що трапляється нерідко, то хіба його слово стане вагомим і переконливим? Поклавши руку на серце, давайте зізнаємось: чи часто ми чули, як хтось із дорослих зробить нікчемі, що проявляє словесне хамство в маршрутці, на ринку чи просто на вулиці, зауваження? Тому-то й нічим іншим, як голими деклараціями, залишаються численні заходи, які проводяться громадськими організаціями на кшталт “круглих столів”, прес-клубів та інших, на яких обговорюються проблеми молоді. Знаю добре, що у Нововолинську, наприклад, на досить високому рівні впродовж шести років проходить залучення дітей до участі у Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, відзначення Дня української писемності і мови. Але якось один вчитель сказав: — Якби не заставляли учнів – ви думаєте, багато б у тих заходах взяло участь? Цікавість проявляють одні і ті ж діти. Останнім часом чимало батьків матеріальні інтереси ставлять понад усе. І вкотре повертаємось до того, що “яблуко від яблуні...”. Не будемо говорити про винятки – вони є скрізь і в усьому. А в переважній більшості – корені заховані у сім’ї. І якщо батьки самі не збагнули того, що хамство, нецензурщина, груба поведінка у ставленні до товаришів, сторонніх – це перш за все прояв духовного й інтелектуального убозтва, а словом можна й убити, то й дитина цього ніколи не засвоїть. А звідси – невиліковне духовне каліцтво, яке руйнує особистість, і перш за все як націю. Велике поле для діяльності тут відводиться саме родині, як початку початків, а також громадським організаціям і педагогам. “Мало у нас ще позашкільних і позаурочних заходів, - зізнаються самі вчителі, - і все через те, що опісля як не вікна розбиті, то гори пляшок з-під спиртного...” Хто хоче зайвих проблем? Але те, що в нас далеко не все безнадійно, свідчить і такий факт. Коли в одному з одинадцятих класів обласного ліцею-інтернату розігрували ситуативні діалоги, педагоги були приємно подивовані: як гуманно і правильно поступають діти! Значить, у нас росте прекрасне покоління. Такої ж думки і вчитель української мови та літератури ЗОШ № 3 міста Нововолинська Любов Кравцова. У цьому контексті вона навіть заговорила про недопрацювання їх, вчителів. Каже, що потрібно більше спілкуватися з учнями, щоб ці бесіди розвивали і виховували у дітях моральні цінності, які закладають у душах зерна доброти, людяності, милосердя і взаємоповаги. До речі, Любов Андріївна, окрім того, що читає школярам такий предмет, як “Основи християнської етики”, очолює в місті комітет з питань відродження духовності, у складі якого – священики, громадські активісти. Недавно з ініціативи згаданого комітету за підтримки Української народної партії було випущено дві касети із записами українських сучасних пісень. Тепер у міських маршрутках настрій пасажирам піднімають як задушевні, так і енергійні українські куплети, а не подекуди примітивні російські та іншомовні, змісту яких часто навіть ніхто не знає. Подобається навіть молоді. Несправедливо буде, мабуть, не згадати про те, що більшість нововолинських випускників стають студентами престижних вузів, навчаючись на державній формі, демонструючи і одноліткам, і високоосвіченому професорсько-викладацькому складу як глибокий рівень навчальної підготовки, так і високу культуру в поведінці і спілкуванні. Майже щотижня доводиться спостерігати за членами журналістського гуртка “Дивосвіт”, який при дитячо-юнацькому центрі веде колега Марія Корнилюк. Так от, у її гуртківців не лише різнопланові захоплення, що дає змогу розширити кругозір, підвищити ерудицію, але й надзвичайна працездатність. Тому й не дивно, що такі з них, як Євгеній Бручко, Андрій Сорока, Світлана Федик, Віталіна Гись та інші, навіть навчаючись у вузах, дописують у міську і районну газети. А Богдан Приступа, будучи студентом Замостського університету менеджменту та адміністрації, знаходить час у Польщі поспілкуватись з видатними особистостями і підготувати змістовні матеріали. Такими дітьми можуть пишатися їхні батьки, вчителі, земляки. Вони отримали міцну моральну основу, мають, як мовиться, точку опори. А саме вона у подальшому допомагає свято берегти традиції, шанувати свою родину, любити свій народ і країну, в якій живеш.
