Щоб відвести «на підвал», художника викрали біля його будинку у момент, коли він повертався з власної майстерні.
Коли мистецтво стає зброєю
Його культура протесту народилася з бажання не сидіти і мовчки не миритися з наявним станом речей, а взяти до рук свою зброю і боротися. Зброєю стали пензлі, фарби і папір, а боротьбою – художні інсталяції
Коли Сергій Захаров розміщав у рідному Донецьку одну з перших розмальованих фігур, у нього трусилися руки. Художник постійно озирався. Та, попри страх, продовжував роботу. Мав швидко прикріпити фігуру до стіни, сфотографувати і піти. Проте за мирні акції протесту довелося поплатитися.
Сергія полонили у 2014-му. Щоб відвести «на підвал», художника викрали біля його будинку у момент, коли він повертався з власної майстерні. До незаконного арешту чоловік встиг розмістити на центральних вулицях Донецька зображення Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який цілиться собі в скроню, Шарикова у військовій формі з прапором «Новоросії», скелета, що втілює смерть, із зображенням збитого малайзійського Boeing рейсу MH-17 у руках. Про це йдеться на сторінці благодійного фонду «Повернись живим».
Щоб відвести «на підвал», художника викрали біля його будинку у момент, коли він повертався з власної майстерні.
Під час допитів, на яких були присутні росіяни (Сергій вирахував їх за акцентом), його неодноразово били дерев’яними битами та дубинками. За кожним разом лаялися та кричали: «Хто тобі платить? На кого ти працюєш?». У якийсь момент присутня там жінка у балаклаві просто витягла художника з кабінету, приставила до його голови автомат і сказала: «Завжди було цікаво, що відчуває людина перед смертю…».
Не усвідомлюючи до кінця всього, що відбувається, Сергій відповів кривдниці: «Почитай Достоєвського».
За час полону бойовики жодного разу не були милосердними. Бранців вони жорстоко били, знущалися з них та чинили на людей психологічний тиск. Проте й серед цієї пітьми Сергій пам’ятає хороше: каже, один із охоронців просто у кишені свого камуфляжу проносив полоненим чай у стаканчику.
Після того, як художник розфарбував «газельку» на будівлі, де їх тримали, Захарову просто сказали: «Іди додому». І тепер Сергій мріє: «Просто хочу вільно повернутися у своє місто. У своє місто, де не будуть хапати за наявність українського прапору. Місто, де з тролейбуса на зупинці не стануть витягувати людину невідомо куди. В місто, де не ходять натовпи озброєних осіб у балаклавах…».
