Як оформити спадщину?

Насамперед проаналізуємо, що собою являє поняття спадкування – це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов’язків і є спадщиною. Варто знати, що спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава та інші суб’єкти публічного права. У фізичних осіб є перевага перед іншими суб’єктами: вони можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом. Юридичні особи, держава, інші суб’єкти публічного права можуть спадкувати тільки за наявності прямої вказівки про це у заповіті, пояснює заступник начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ольга Семенюк.

Можливість бути закликаним до спадкування не залежить від громадянства фізичної особи і від стану її дієздатності: право спадкування мають також особи, визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або слабоумства, особи з обмеженою цивільною дієздатністю, а також особи, що перебувають у місцях позбавлення волі.

Однак, необхідною умовою спадкування для фізичної особи є те, що вона повинна бути живою на момент відкриття спадщини. Закон захищає права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після його смерті (тобто після відкриття спадщини), включаючи їх до кола спадкоємців. Зазначимо, що спадкоємців спадкодавець призначає за власною волею особисто, незалежно від родинних зв’язків і закріплює це у письмовому розпорядженні (заповіті), який посвідчується нотаріально. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують особи, визначені законом (у статтях 1261-1265 Цивільного кодексу України).

Спадкоємців спадкодавець призначає за власною волею особисто, незалежно від родинних зв’язків і закріплює це у письмовому розпорядженні (заповіті), який посвідчується нотаріально.  

Спадкоємців можна умовно поділити на тих, хто прийняв спадщину; тих, хто відмовився від спадщини; тих, хто спадщину не прийняв. До спадкоємців, які прийняли спадщину, відносяться: - особи, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і не відмовились від її прийняття; - малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, які були такими на час відкриття спадщини; - особа, яка подала до державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини в установлений законодавством термін (до 6 місяців).

Підстава спадкування як за законом, так і за заповітом не може бути предметом угоди. При спадкуванні за законом порядок і умови переходу прав і обов’язків спадкодавця зазначені у Цивільному кодексі України: майно спадкодавця поділяється у рівних частках між особами, перерахованими у законі і закликаними до спадкування, у відповідності із установленою черговістю. У випадках, коли підставою до спадкування є заповіт, призначення спадкоємців, розподіл прав і обов’язків між спадкоємцями, залежать виключно від волі заповідача згідно з діючим в українському спадковому праві принципом свободи заповіту.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом 6-ти місячного терміну.

Важливо знати, що відповідно до статті 1273 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом 6-ти місячного терміну, подавши про це відповідну заяву до державної нотаріальної контори або до приватного нотаріуса.

Якщо спадкоємець упродовж 6-ти місячного строку не подав заяву про прийняття спадщини і не проживав постійно разом із спадкодавцем на час смерті за однією адресою, то він вважається таким, що не прийняв її.