У Варшаві, в Старому місті, стоїть великий, теж, звичайно, старовинний дзвін. Під час екскурсії екскурсовод розповіла про таку прикмету: якщо потерти рукою цей дзвін і загадати бажання, то воно обов’язково здійсниться. І я, здається зовсім не забобонна, підійшла, як і мої українські колеги, до цього дзвона і торкнулась його...
У Варшаві, в Старому місті, стоїть великий, теж, звичайно, старовинний дзвін. Під час екскурсії екскурсовод розповіла про таку прикмету: якщо потерти рукою цей дзвін і загадати бажання, то воно обов’язково здійсниться. І я, здається зовсім не забобонна, підійшла, як і мої українські колеги, до цього дзвона і торкнулась його. А загадала найперш, аби пощастило в житті ще раз потрапити в чарівну Варшаву з її багатовіковою, цікавою і неповторною історією, архітектурними пам’ятками. І подумалось, що багато сотень (тисяч) людей, які приїжджають у Польщу, хотіли б, щоб цей магічний дзвін допоміг їм у здійсненні мрій чисто практичних: як знайти роботу, як вдало закупити товар чи продати його, як вийти тут заміж (женитись) і дістати право на життя за Бугом. У кінці 70-х — на початку 80-х років такого інтересу до Польщі не було. І це зрозуміло — країна переживала кризу. Але поляки відносно швидко вийшли з неї. Може, зіграв роль їх менталітет. Вони не сиділи і не чекали, що хтось їм щось дасть, чимось допоможе. Багато хто подався “у світ” заробляти гроші. А, заробивши, повернувся додому і відкрив свій бізнес. Зокрема, у прикордонні. Хтось скаже, що польські підприємства почали випускати “ширпотреб”, а хтось назве це необхідними речами. І ось Польща впродовж останніх десяти років постачає в Україну одяг, будівельні матеріали. В середині 90-их літ були ще й продукти польські на наших базарах у великому виборі. Сьогодні їх вже витіснили вітчизняні, по-належному нами оцінені. У своїй прикордонній області ми добре знаємо, що для багатьох бізнесменів Польща стала майже “незакордоном”: вранці людина вдома, вдень — вже за Бугом. Вони в’їжджають як туристи, роблять закупки і повертаються додому. Ці закупки — в радіусі ста кілометрів від кордону. І загалом, українці залишають щороку в Польщі 200 мільйонів євро. Це офіційні дані, які аж ніяк не можна вважати остаточними. А ще за Бугом наші співвітчизники шукають роботу. Хтось має дозвіл на роботу в Польщі (з 1998 по 2002 рік візи з правом на працю одержали 2500 українців), а багато хто працює нелегально. Але, як кажуть, попит породжує пропозицію, і це явище було, є, і, очевидно, буде, оскільки Польщі потрібна дешева робоча сила. Про те, що в останні два роки почастішали випадки депортації наших співвітчизників, можна судити вже з повідомлень, які з’являються в нашій газеті. І це відгомін того, що Польща почала жити за умовами Євросоюзу. Два роки тому тут було створено Комітет з питань репатріації та у справах іноземців. З 1991 року близько 35 тисяч іноземців звернулись в Комітет з проханням отримати статус біженця. З них близько дві з половиною тисячі такий статус отримали. Цей Комітет організовує центри, в яких перебувають іноземці протягом часу розгляду їх прохань. У Польщі сьогодні таких центрів 11, і знаходиться тут 1200 чоловік. Їм забезпечені харчі, медичне обслуговування. В компетенції Комітету — легалізація життя іноземців на території Польщі. — У минулому році в Польщу приїхало близько 52 мільйонів іноземців, — розповів генеральний директор Комітету з питань репатріації та у справах іноземців Ян Венгжин.— Наше завдання, щоб вони вели себе згідно з правилами поведінки, передбаченими для іноземців. Близько 13 тисяч були депортовані за кордони Польщі. Це ті іноземці, зокрема, які приїжджали нібито як туристи, але працювали в Польщі, чи ті, що порушували польський правопорядок. Депортація іноземців — не тільки фізичне видворення за кордон, але й заборона приїжджати у Польщу деякий час (один, три, а то і п’ять років). Комітет з питань репатріації та у справах іноземців веде електронну статистику, в якій можна побачити осіб, перебування яких на території Польщі небажане. Оскільки з 1 травня наступного року Польща буде у Євросоюзі, вона вирішуватиме справи перебування іноземців так, як це робиться і в решті країн ЄС. Отож польський сейм ухвалив закон “Про іноземців”, який регулюватиме приїзд і виїзд іноземців з РП. У цьому законі зазначено, на яких основах громадяни інших країн мають право перебувати у Польщі, а також, як можна якнайдовше продовжити це перебування, ніж зазначено у візі. Нашим читачам, певно, буде цікаво дізнатись таке: якщо іноземець вчиться, працює на основі дозволу, є чоловіком чи дружиною польського громадянина, то він, згідно з новим законом, отримає дозвіл на перебування у Польщі. — Не хотілося б, щоб ви сприйняли цей закон як відгородження Польщі від іноземців,— сказав пан Ян Венгжин.— Навпаки, він має допомогти тим, хто приїжджає до нас з конкретною метою і помислами,з конкретною ідеєю. І ця ідея не повинна суперечити польському законодавству, тоді людина швидко одержить документ про легалізацію свого перебування. Рішення, які ми прийняли у цьому році, мають на меті демократичним способом розв’язати ті проблеми іноземців, які вже прибули у Польщу. І тут варто зазначити, що лише кожен десятий іноземець зробив це з огляду на безпеку свого життя чи здоров’я (тобто зазнав переслідування — прим.авт.), а 90 відсотків — з бажання поправити своє економічне становище. Ми хочемо допомагати тим особам, які втікають зі своєї держави від переслідування, і будемо це робити й далі, незалежно від того, що станемо членом Європейського Союзу. Бо статус біженця регулює не вимога ЄС, а Женевська конвенція, що є для нас головним законом. Українських журналістів цікавило, скільки громадян України просило польське громадянство і скільком воно було надане. Як з’ясувалось, з 1992 по 2002 рік 540 чоловік зверталось із заявами про політичний притулок. П’ятеро з них одержали його — це було ще десять років тому. За інформацією Яна Венгжина, уряд Польщі буде старатися підписати з урядом України угоду про сезонні роботи, корисну для обох сторін. Адже за цією угодою українці, які скористаються наданими нею правами, матимуть за Бугом забезпечене лікування, страховку. А поляки зацікавлені прийняти дешеву робочу силу. Розмова про те, що Польща вабить багатьох іноземців, зокрема українців, продовжилась у Любліні. Там відбулась зустріч з воєводою Анджеєм Куровськім та Генеральним консулом України у Любліні Іваном Грицаком, представниками митної служби, служби, яка займається питаннями громадянства і міграції. — За нашими підрахунками, — сказав Генеральний консул Іван Грицак, — на теренах трьох воєводств — Люблінського, Прикарпатського, Підляського, які обслуговує консульство, працює близько ста тисяч українців. Жінки, як правило, мають роботу в домашньому господарстві, рільництві, але без дозволу на працю. У зв’язку з тим, що вводяться візи, активізувалось укладення шлюбів, частіше українці стали “губити” паспорти, тобто шукати приводу для того, аби продовжити своє перебування у Польщі. Генеральний консул відповів на запитання журналістів. — Чи відчули ви прояви криміналітету з боку наших співвітчизників? — Для інформації, яку я одержую з поліції, за тиждень мені бракує рулону факсового паперу. Багато наших людей перевозять через кордон горілку, цигарки (по 300—400 пачок) і потрапляють в число порушників польських законів. — Чи були порушення прав людини з боку польських урядових установ? — Оскільки наше консульство працює недовго, то таких заяв у нас не було. Але посольство передало деякі листи, пов’язані, на думку наших громадян, з нетактовною поведінкою митників. Ми їх розглянемо, адже основне завдання консульства — захист інтересів і прав юридичних та фізичних осіб України. ... А своєрідною ілюстрацією до розмови стало відвідання базару у Любліні, зустрічі з нашими співвітчизниками, які тут торгують. Їх не довелось довго шукати. Крайній ряд, на прилавках якого різний дріб’язок, то і є “український базар” . Торгують тут жителі Луцька, Дубно, Тернополя, Вінниці і навіть Києва. — Невже вигідно їздити в Польщу — це ж товар треба купити, за дорогу заплатити? — допитуюсь у жінки з Дубно. — Раз їздимо, то значить — вигідно. Коли мова зайшла про візи, про те, що вони будуть безплатні, то моя співбесідниця сказала: — Безплатні візи до Польщі — то добре. Але ж треба ще мати право на торгівлю. А хто його нам дасть? Не з добра їздять наші співвітчизники за Буг. Знають, що можна везти на законних підставах один літр спиртного, блок цигарок. А скільки везуть? Це вже секрет кожного. — Де ми можемо купити продукти за такими цінами, як тут? — почули ми на базарі. — Сало в нас — 9—10 гривень коштує, а в Любліні навіть за два злотих можна купити. Олія значно дешевша, інші продукти — теж. Сім’ю ж треба годувати... Жінки, з якими розмовляла, передбачали, що після 1 жовтня частішими стануть рейди по базарах і депортація тих, хто торгує тут без дозволу. Катерина ЗУБЧУК.
