Сьогодні збірна українських олімпійців має останній шанс поповнити свою доволі бідненьку скарбничку нагород — на старт біатлонної гонки з масовим стартом на 12,5 км вийде єдина з українських спортсменок Лілія Єфремова, яка вже тріумфувала у Турині, здобувши бронзову нагороду на дистанції 7,5 км...
Сьогодні збірна українських олімпійців має останній шанс поповнити свою доволі бідненьку скарбничку нагород — на старт біатлонної гонки з масовим стартом на 12,5 км вийде єдина з українських спортсменок Лілія Єфремова, яка вже тріумфувала у Турині, здобувши бронзову нагороду на дистанції 7,5 км. Інші наші дівчата, як і чоловіки, взагалі не потрапили до числа кращих тридцяти, хто отримав право на старт, і повертаються додому без медалей...
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
А напередодні на Лілю Єфремову, а також на інших бронзових призерів Турина — танцювальний дует Олену Грушину та Руслана Гончарова — чекала приємна звістка: окрім обіцяних Національним Олімпійським комітетом 50 тисяч доларів і 10 тисяч доларів головним спонсором команди компанії UMC за зайняте третє місце на Іграх, Федерація футболу України (!) виділила нашим медалістам ще по 30 тисяч “зелених”, а мер Києва Олександр Омельченко оголосив, що вручає їм однокімнатні квартири. З цією радісною новиною журналісти почали телефонувати у Суми до тренера Лілії Єфремової і водночас її чоловіка Костянтина Вайгіна. Але на протилежному боці проводу радощів було мало... — Чому однокімнатну? Спортсмени все життя повинні залишатися одні і не народжувати дітей? – сказав Костянтин. — Дарованому коню, як відомо, в зуби не заглядають... — Дарованому — так. А наш “кінь” зароблений непосильною працею. Тим паче, що до цієї нагороди ми йшли усе своє життя. Я — як тренер, Ліля — як спортсменка. — А чому ви в Турин не поїхали? — У нас вважають, що повезти краще 15 чиновників, ніж одного тренера. Ви ж подивіться на список тих, хто поїхав на Олімпіаду: чиїсь дружини, доньки... Такого жодна країна собі не дозволяє. А у нас не беруть тренерів, масажистів... Мені заборонили навіть за свої гроші виїжджати на етапи Кубка світу. Так і продовжую тренувати Лілю по дзвінках і есемесках... Розумієте, кілька разів було уже таке, що руки вже зовсім опускались. У листопаді ж минулого року Лілю відрахували з команди і ми вже збиралися переходити у лижні перегони. Але мова тепер не про це... Головне, що ми дійшли до перемоги. Через труднощі, сльози... Вона — молодчинка! — І часто Ліля плакала? — Були моменти. Говорила тоді: “Все, я не хочу! Навіщо воно мені потрібне?” Доводилось заспокоювати: “Лілю, потерпи ще трішки. Давай дійдемо до нашої мети”. Спасибі їй велике, що вона повірила в мене як тренера, не зрадила жодного разу, не зупинилася на шляху до нашої мети. Три з половиною роки тому я їй пообіцяв, що вона завоює олімпійську медаль. Привітавши її з перемогою в Турині, дописав у sms-повідомленні: “Я свою обіцянку виконав!” Тепер ми беремо як мінімум річну відпустку. Якщо дасть Бог, народимо дитину. Для нових перемог Лілі треба засумувати за біатлоном. P.S. Щонайменше смішно було читати учора повідомлення на провідних українських спортивних інтернет-сайтах про те, що в п’ятницю “росіяни вкрали у нас медаль”. Мова йшла про лижні гонки серед жінок на дистанції 30 кілометрів, де українка Валентина Шевченко фінішувала сьомою. Мовляв, за 5 км до фінішу Шевченко йшла другою, але тут раптом перед нею впала лідер – росіянка Юлія Чепалова, і цих кількох долей секунди затримки було достатньо, щоб Валю обійшли суперниці. Усе було б так, якби на фініші Шевченко програла лідерам кілька долей секунди, але від першого місця представниці Чехії Катерини Нойманової її відділило аж 42,5 секунди. Насправді Валентина сама уже під час Олімпіади заявляла, що “їде так — наскільки готова” . А готова вона була до Ігор в Турині, м’яко кажучи, — не дуже. Не кажучи вже про інших наших спортсменів, які виступили ще гірше...
