Маневичі – один з небагатьох районів області, мешканці якого тільки мріють про підведення природного газу...
Олена ДУДКЕВИЧ
Маневичі – один з небагатьох районів області, мешканці якого тільки мріють про підведення природного газу.
Однак відсутність голубого палива давно спонукає маневичан до пошуку таких опалювальних технологій, які б змогли себе виправдати при застосуванні альтернативного палива. Саме тому цими днями на базі Маневицького району й відбувся семінар, учасники якого мали можливість побачити, як ефективно використовувати такі види палива, як торфобрикет, торфокрошку, тирсу та інші, й при цьому навіть у 30-градусний мороз мати у будівлях тепло і затишок. У роботі семінару взяли участь виробники славнозвісних житомирських котлів, які сьогодні є майже універсальними, бо пристосовані до всіх видів палива. Протягом минулого року понад 90 таких котлів встановили на підприємствах та установах Маневицького району. Пересвідчитись у цьому можна, завітавши до Колківської районної лікарні. Як розповів її головний лікар Олександр Янчик, у свій час вони мали багато проблем з опаленням приміщення, а головне, що це влітало у копійку. А коли добудували іще одне крило лікарні, вирішили серйозно взятись і за опалювальну мережу. У 2003 році поставили котел спільного українсько-німецького виробництва КВм(а)-030, який також випускають у Житомирі. У 2004 році вже відчули реальну віддачу. До прикладу, якщо раніше на опалення лікарні (площа – майже 5 тисяч квадратних метрів) доводилось протягом місяця витрачати 1,5 тисячі гривень, то тепер – лише 300. Для опалення використовують місцеве паливо – торфокрошку та тирсу, яких у Маневичах не бракує, адже тут працюють і торфобрикетні заводи, і кілька лісогосподарських підприємств. Тепловіддача житомирських котлів становить 60 відсотків. Не важко порахувати, за який час котел зможе себе окупити, якщо його вартість сьогодні в межах 110 тисяч гривень. Навіть ті медичні установи області, які опалюються газовими котельнями, не можуть похвалитись такою якістю обігрівання. Потеплішало і в дитячому садочку “Берізка”, що у Колках, після того, як тут замінили опалювальну мережу. Та й витрати на опалення приміщення зменшились майже у чотири рази. Цікаво було учасникам семінару побувати на торфобрикетному заводі, що у селі Сойне. За словами директора державного підприємства “Волиньторф” Віталія Барванова, завод протягом року виробляє 200 тисяч тонн торфу. Останніх три роки з його реалізацією проблем зовсім немає. Торфобрикет навіть за кордон експортують. Для місцевих споживачів він обходиться у 150 гривень за тонну, торфокрошка – 19. На початку опалювального сезону біля торфопідприємства бажаючі купити брикет навіть черги утворюють. Звісно, ніхто не каже, що такий енергозберігаючий підхід – єдино правильний, але тим районам, де альтернативного палива достатньо, можна було б запозичити досвід маневичан.
