1. Чому у нас не меншає сиріт при живих батьках, “зайвих” дітей?
2. Що заважає вам усиновити або взяти під опіку дитину-сироту?...
1. Чому у нас не меншає сиріт при живих батьках, “зайвих” дітей? 2. Що заважає вам усиновити або взяти під опіку дитину-сироту?.
Олександр ТРОФИМСЬКИЙ, лучанин, безробітний: – Якось я був у селі в своїх знайомих, допомагав на полі. Зайшов до однієї хати скраю села, щоб напитися води. У літній кухні, де хотів взяти кружку, побачив трьох малих діток, одне тільки на ноги спиналося, а найстаршому — років три—чотири. Діти були брудні, обдерті, їли з помийного відра дрібну і гнилу картоплю. Їхня мати, як з’ясувалося, була в запої, а чоловіка шлюбного вона ніколи й не мала. Я подивився на тих діток і подумав, що, напевне, їм було б краще в дитбудинку. Там хоч їсти дають та доглядають. То ж і думайте, чого сиріт більшає. Якби держава не споювала народ, був би порядок. Горілка ж у нас давно дешевша за закуску, самогон гнати ніхто не забороняє, а на спирті ділки давно заробили мільйони. А люди спиваються і деградують, дітей заводять “під кайфом”. Так і вироджуємося. — Всиновити сироту я не готовий ні матеріально, ні психологічно. По-перше, не маю роботи, щоб бути спроможним дати цій дитині все для нормального життя. По-друге, це було б несправедливо по відношенню до власних синів, їх же треба якось поставити на ноги, дати освіту. І житлова проблема: на чотирьох — одна кімната. У нас тісніше, як в інтернаті. Всиновлювати повинні багаті. А бідні люди беруть сироту під опіку тільки тоді, коли в родині біда, померли батьки дитини. Тут уже й обов’язок кожен відчуває, і перед людьми ніяково, щоб віддати в дитбудинок.
Надія ІСИК, медсестра, с. Лежниця Іваничівського району: – Питання — не з простих. Але, очевидно, основна причина сирітства при живих батьках у нас криється у низькій моралі, у відсутності головних християнських засад у серцях молодих матерів. Ви пригадайте, навіть у війни, у часи голоду і розрухи в жінки залишалося святе — прив’язаність до своєї дитини. І доки людина не усвідомить, що народити і покинути дитину — то великий гріх, доти сирітство не зникне. — В принципі, я до цього готова. Мої діти вже дорослі, хоч ще живуть при мені. Єдине, що маю обов’язок доглядати престарілих батьків, які вже втратили здоров’я. А так хочеться, щоб вони ще трималися і довго жили.
Наталія МАРЦЕНЮК, головний спеціаліст організаційного відділу виконкому Нововолинської міської ради: – Однозначно відповісти важко. Можна, звичайно, говорити про низький рівень життя наших людей. Однак істинна причина, напевно, лежить десь глибше. В людини, незважаючи ні на що, повинні домінувати любов до ближнього, не кажучи вже про свою рідну кровинку, співчуття, жалість... — Могла б, однозначно, якби до цього спонукала ситуація. Дуже люблю дітей. І не лише своїх. Тому при нагоді завжди знаходиться місце у квартирі і їжа навіть для сторонньої дитини. У даний момент хочу запропонувати притулок на деякий період одній дівчинці, мама якої змушена поїхати на роботу. Думаю, що їй у нашій сім’ї буде затишно.
Оксана, жителька Маневич: – Я росла напівсиротою, без батька. Мама мене виховувала одна. І я не раз чула від сільських дітей на свою адресу: “байстрючка”. В підлітковому віці навіть докоряла матері, що мене “нагуляла”, що я росту в гірших умовах, ніж мої однолітки, не маю модного одягу. Тепер я сама мати, маю своїх дітей. І коли читаю в газетах, що є жінки, які народжують і викидають діточок, аби приховати свій гріх, то мені дуже боляче. Хочеться обняти свою неньку, яка стільки пережила, але від мене не відмовилася. Хочеться попросити пробачення за всі образливі слова. Але мами вже нема, вона померла ще не старою. Якби всі жінки мали таке добре серце, таку любов, терпіння, як моя покійна ненька, то сиріт було б менше. – Взяти в свою сім’ю дитину-сироту не можу, бо не впевнена, що їй у мене буде добре. Чоловік у мене не дуже господаровитий, любить випити, а через це й сваримось, а часом і з хати з дітьми втікаю.
Марія СУЩУК, м. Луцьк, домогосподарка: – Я належу до “дітей війни”, сама виховувалася у дитбудинку. У той час сиріт було багато, бо батьки з фронту не повернулися, а матері вмирали молодими від тяжкої праці. Але тепер діти стають сиротами не від біди, а від розпусти. Молодь пиячить, дівчата стають жінками ще в школі, часто в чотирнадцять—п’ятнадцять літ. Думаю, нашим дітям через телебачення і пресу спеціально нав’язують такий спосіб життя якісь іноземні служби, а наші державні мужі за хабарі на всю цю пропаганду заплющують очі. Так українську націю хочуть принизити, знищити. Бо за кордоном, наскільки я знаю, таких безсоромних фільмів дітям не показують, порножурналів не продають. Там сімейні цінності бережуть. – Я вже похилого віку, тому немає часу на те, аби виховати дитину-сироту. А раніше до такого чогось не додумалася.
Світлана ЦІКО, підприємець, смт Ратне: – Я знаю, що проблема сирітства при живих батьках, проблема так званих “зайвих” дітей є надзвичайно актуальною. У пресі читала багато матеріалів на цю тему. В тому числі й у “Волині”, яку я постійно передплачую. Хоча б про ту ж молоду жінку, котра народила дитину в одному з туалетів Ратного, а потім залишила на цементі і намагалась утекти. Очевидно, такі жінки з неблагополучних родин. Саме тому важливо вчасно виявляти цих жінок й допомагати їм вийти з кризи. Більшої уваги, на мою думку, потребує співпраця різних служб і відділів органів влади зі школою та сільрадами, треба притягати до відповідальності батьків, які не займаються вихованням своїх дітей. Винна тут і держава. Адже багато молоді кинуто напризволяще. – Чи я зможу дати всиновленій дитині стільки тепла, любові, ласки і ніжності, яку вона чекає? У нас є можливість здійснити такий крок. Адже живемо в достатку. Маємо свого чудового синочка. А взяти чужого — боюсь. Адже це, насамперед, велика відповідальність за його долю.
Володимир МУЗИЧУК, підприємець, 58 років, м. Нововолинськ: – Моральний занепад у суспільстві призвів до таких негативних соціальних явищ. Віра у нас вихолощувалась протягом десятиліть, а в часи соціально-економічної розрухи мораль зазнала катастрофічного падіння. Наслідком цього є далеко не найкраще ставлення до старих батьків, які свого часу викладались, аби дитині створити тепличні умови без жодних проблем у житті. А дорослі діти усвідомили, що можна жити без жодних зобов’язань і клопотів... — Можна було б взяти на виховання покинуту дитину. Однак у молоді роки, які провів переважно у переїздах, про це не думав. А зараз, певно, вже пізно. Не ті роки, не те здоров’я.
