«Підкажіть, куди сьогодні можна поїхати на зимову чи літню рибалку? Всі озера та ставки «прихватизовані»...
«Багато років я займаюсь любительським ловом риби. Підкажіть, куди сьогодні можна поїхати на зимову чи літню рибалку? Всі озера та ставки «прихватизовані». Там рибу не розводять: спускають воду, виловлюють все живе, і на цьому робота закінчена! Не дай Бог, який рибалка з’явиться на водоймі, то господар біжить з дрючком, хоча у воді вже нічого нема...».
Катерина ЗУБЧУК
Такий лист надійшов в редакцію від лучанина Георгія Марача. Автор принагідно пише і про ще одну проблему: на базарах у Луцьку в баліях продають мальків плотви, краснопірки, карася, окуня. А якщо знищимо малька, то де візьметься товарна риба? «Ось у Польщі,— читаємо в листі, — кожен має членський квиток і талон для ловлі риби. А ще лінійку бере з собою — спробуй спіймати маленьку рибину і не випустити її назад, то такий штраф заплатиш, що десятому закажеш...» Чому на Волині — в такому багатому на водойми краї нема вдосталь різної і дешевої риби — тема давня і наболіла. Вже в незалежній Україні була розроблена програма на 1991—2005 роки по розвитку рибогосподарства. В ній передбачалось провести спеціалізацію господарських водойм, розширити площі риборозсадників, зариблювати штучні і природні водойми, перейти на інтенсивні методи вирощування, зокрема, на садкове риборозведення (це коли риба знаходиться у своєрідних клітках). Ці садкові лінії завезені на озеро Люцимир, що в Шацькому районі. А згодом їх розтягли, як і майно колгоспів. Про це я вела мову з інспектором держуправління екоресурсів у Волинській області Володимиром Граковським. — До 2005 року, — розповів Володимир Петрович, — намічалось підвищення рибопродуктивності озер не менше, як на півтора центнера, і ставків — на три центнери з одного гектара. Передбачалось забезпечити повну потребу міського і сільського населення в рибній продукції. Одне слово, якби ця програма була виконана, то ми могли б нині їсти судаків, розведення яких намічалось на базі Несвічанського інкубаційного цеху, широкопалих раків, які занесені до «Червоної книги», але їх можна розводити в штучних умовах. — Коли розроблялась програма розвитку рибогосподарства, про оренду водойм мова ще не йшла. — Звичайно. Про оренду заговорили в кінці 90-х — на початку 2000-го років, коли в людей з’явилось відчуття власника. На Волині 29 відсотків водойм передані в оренду. Але чи то байдужість, чи невпевненість у завтрашньому дні гальмують справу, і, на жаль, ті надії, які покладались на оренду водойм, поки що не виправдались. Орендарі, які взяли озера, не впевнені, що завтра їх у них не заберуть. — То чи потрібно було віддавати в оренду водойми? — Оренда — це окультурене використання водного плеса, як поля чи інших природних ресурсів. Озера (а їх на Волині понад 200) без орендарів— безгосподарні. Бо якщо на папері вони і рахуються за державою, передбачається їх охорона, то це лише для звітів. Як можна охороняти таку кількість водойм, маючи в штаті десять чоловік рибінспекторів, які шукають бензин, щоб доїхати до цих озер? І охороняти — це ж не тільки дати можливість рибі віднереститись. Це ще й проведення заходів, які б сприяли підвищенню продуктивності водойм. — Торік восени на сесії обласної ради розглядалось питання щодо змін у правилах оренди. Зокрема, йшлося про термін оренди, і він був зменшений. — 12 жовтня на сесії було прийняте рішення комісії з питань екології про внесення змін до типового договору оренди водних об’єктів місцевого значення. Згідно з цим рішенням строк оренди зменшено до трьох років. Звичайно, це колегіальне рішення, яке в законодавстві не передбачене. На сьогоднішній день не розроблене на державному рівні положення про оренду. Практично орендарям у спірних питаннях нема на що спиратись, крім Водного кодексу і Конституції України, спостерігається постійне втручання чиновників різних контролюючих служб. — Може, тому орендарі і не дуже розгортають роботи на своїх озерах? — До мене прийшов орендар, який взявся хазяйнувати на копанках біля села Несвіч Луцького району. Він каже: от, мовляв, мені пропонують оренду на три роки. А я хочу побудувати рекреаційний пункт на березі, якусь невеличку сауну зробити. За три роки я не поверну затрати. Одне слово, орендарі вважають, що три роки — це занадто малий термін оренди. З’являється невпевненість, чи варто серйозно займатись водоймами. У виграші ті, хто раніше взяв в оренду озера на 20, а то й 49 літ. От я, наприклад, їхав з Нововолинська на Турійськ і бачив неподалік дороги невеличке озеро. Там стоять на березі зроблені з очерету будиночки, човни. — Але ж всі орендарі виставляють відразу таблички, заявляючи, що в озері заборонений вилов риби... — Це неправильно. Вода ніколи не була приватною власністю. Просто ніхто цим питанням серйозно не займався. І тому кожен чинить по-своєму, проявляючи самодіяльність. Цими днями я зустрічався з радником голови обласної ради Веніаміном Тузом з приводу цього питання. Є вже розроблений проект статуту орендарів. Треба передбачити, щоб не траплялись такі ось казуси: на озері Тросне у Маневицькому районі, яке взяте в оренду лісгоспом, директор встановив ціну за ловлю риби — 100 гривень. Хто може дозволити собі таку розкіш?! І це озлоблює людей. Доходить до того, що вони вночі йдуть на озеро з сітками. Статут буде прийнято на установчих загальних зборах орендарів області. Якщо «випливуть» якісь недоречності, то їх можна буде відхилити. У статуті передбачається врегулювання стосунків між орендарями і людьми, які живуть в селах поблизу озера. Інша справа, що в поліських районах чимало людей звикли ловити рибу вночі сітками. І якраз ці, з дозволу сказати рибалки, мають в основному конфлікти з орендарями. Відповідно під цю «палку» потрапляють і ті, хто хоче з вудочкою посидіти на березі водойми. — Я ще повертаюсь до рядків з листа нашого читача з приводу нищення мальків. Це якось контролюється? — Правилами рибальства передбачений контроль не тільки з боку рибінспекції, а й громадськості — наприклад, представника влади. Якщо вони зафіксують, що навіть на вудочку хтось спіймав щуку меншу як 35 сантиметрів чи ляща — менше 32 сантиметрів, то за це накладається штраф і відшкодування збитків. Але найчастіше мальок виловлюється із ставків, коли їх спускають. І це свідчення безгосподарності орендарів. Цього ж малька можна не продавати за безцінь, а знайти покупця, який шукає мальків для підселення у водойму. До речі, за ставковою рибою здійснює контроль тільки ветеринарна і санепідслужба — рибінспекція й екологи не мають до неї відношення, оскільки риба є власністю господаря, а не держави. ...В розмові з Володимиром Граковським я почула, що, на жаль, зараз серед орендарів нема таких підприємців, яким був лучанин Лев Ціммербаум. Ось це, мовляв, вроджений підприємець у галузі рибальства. Тоді, коли ще офіційно про оренду не було й мови, коли промисловий вилов риби заборонявся, Лев Юхимович все одно зумів переконати чиновників органів влади в тому, що рибу треба ловити, коптити її, реалізувати населенню, що риба, перезрівши, втрачає свою цінність. Якби зараз були такі підприємці на Волині серед орендарів водойм, то не доводилося б привозити рибу з Тернопільської, навіть Вінницької областей.
