ПОГЛЯД ЗІ СТОРОНИ

1. Коли останній раз ви дивились фільм у кінотеатрі і чим він вас вразив?
2. Чи можна, на вашу думку, повноцінно відродити українське кіно, кіновиробництво і кінопрокат?

Галина КАРНАУХОВА, завідувачка відділу з питань сім’ї, молоді, фізичної культури і спорту Нововолинського міськвиконкому:
— Пригадати важко. Але один з останніх фільмів, який я дивилася у кінотеатрі, стосувався визвольної боротьби на Україні. Захопив тим, що факти, викладені у ньому, відкривали досі невідомі сторінки історії, примусив проаналізувати і по-іншому оцінити багато речей.
— Можливо. Фільми і в нас є хороші та повчальні, особливо для молодого покоління, ті, які стосуються нашої української минувшини. Але, як на мене, через комерціалізацію кіно вони просто не потрапляють до глядача. Таким чином наші кіновиробники залишаються незатребуваними у той час, як низькопробні примітивні стрічки, які переважно несуть суцільний негатив, заполонили все. Їх пропонує ринок.

Світлана СТЕПАНОВА, соціолог, тимчасово непрацююча, м. Нововолинськ:
— Найсильніше враження справив фільм “Страсті Христові”. І є, звичайно, різниця, де його, добрий фільм, переглянути: по ТБ чи в кінотеатрі. Тому шкода, що ми переважно надаємо перевагу “домашньому” варіанту, де, як правило, рідко демонструють шедеври світового кіномистецтва, один з яких — “Обпалені сонцем” С. Михалкова вдалось побачити. І популярні нині телесеріали російський кінематограф видає плідно, а українських нема. Хоч спроби (і вдалі) є: “Царівна”, “Злочин з багатьма невідомими”.
— Світове кіно у розквіті. А от українське... Хоча це звучить і пафосно, але якщо при владі будуть українці — справжні патріоти — тоді й будуть робитись, очевидно, конкретні реальні кроки для його відродження. В протилежному випадку те, що ми маємо, тепер лише набиратиме сильніших обертів.

Олеся ФЕСИК,
студентка біологічного факультету Волинського університету імені Лесі Українки:
— Не так давно була у луцькому кінотеатрі «Промінь». Дивилася фільм, що має назву, яку не дуже приємно називати — «Сволота» виробництва російських кінематографістів. Вразила мене жорстокість, показана у фільмі, безцінність людського життя. Все це лишило неприємний осад на душі.
— Хочеться вірити у відродження українського кіно, а, значить, і його прокату. Але на це потрібно і кошти великі, і, окрім них, гадаю, цікаві сценарії, високопрофесійні режисери і актори. А ще необхідна потужна реклама, щоб кожен фільм українського виробництва викликав зацікавлення і бажання його подивитися.

Оксана ЛАНЕВИЧ,
лучанка:
— Мабуть, більше року тому дивилася український фільм «Мамай» у кінотеатрі «Промінь». Це ще була й зустріч з Олесем Саніним, його режисером, а нашим земляком. Фільм вразив сюжетом, за яким наша історія, постановкою, прекрасною операторською роботою. Але таких фільмів, на жаль, мало і щось мене не тягне в кінотеатр.
— Переконана, що відродження українського кіно вкрай необхідне! Адже безглузді, хамські і огидні американські комедії та бойовики вже остогидли. У традиціях українського кіно — добро, краса, любов. Недарма ж саме про українське кіно казали, що воно поетичне.

Олена ГОРНІК, культпрацівник, смт Ратне:
— Важко навіть пригадати, коли востаннє була в кінотеатрі… Здається, більш ніж десять років тому, ще коли навчалась в училищі культури у Луцьку. Пам’ятаю, тоді показували фільм “Унесенные ветром”. Квитки були дорогі, як на той час, – 5 карбованців, але кінозал був переповнений. Тоді всі любили ходити в кіно. Ось і цьогоріч на 8 Березня цей фільм по телебаченню показували. Для мене це був приємний подарунок.
— Відродження українського кіно – справа необхідна, але через мізерне фінансування галузі культури, думаю, що дати йому друге дихання буде дуже важко, особливо у таких районних центрах, як Ратне. У нас ще зберігся кінотеатр, деяка апаратура, але фільми для прокату настільки дорогі, що показувати їх просто невигідно. Попри все людям потрібні кінотеатри, бо це ж – не лише можливість побачити хороший фільм, це ж хороша нагода провести гарно час, відпочити. Інтелігентній людині важко влежати на дивані перед телевізором, а кінотеатр – хороша альтернатива.

Інна ДУБІНЧУК, психолог,
м. Володимир-Волинський:
— Востаннє була в кінотеатрі у 2003 році. Тоді з чоловіком одружились і поїхали відпочивати у Феодосію. Не пригадую точної назви фільму, якийсь пригодницький, але добре пам’ятаю ті ностальгічні відчуття. У Володимирі давно нема кінотеатру, а так іноді хочеться побувати у кінозалі, відчути ту атмосферу.
— Відродити українське кіно навряд чи вдасться. І не тому, що у нас немає талановитих режисерів чи акторів. У нас є хороший потенціал, але бракує грошей. І я думаю, що навіть наявність сьогодні у багатьох домашніх кінотеатрів, комп’ютерів, супутникового телебачення не може замінити ті емоції і відчуття, які людина отримує під час перегляду фільмів на широкоформатному екрані. Люди обов’язково підуть у кіно, якщо будуть у нас кінотеатри.