«Усе, що залишилося від прапрадідуся, це гудзик від його сорочки, якого прапрабабуся знайшла на попелищі» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.44 € 33.30
«Усе, що залишилося від прапрадідуся, це гудзик від його сорочки, якого прапрабабуся знайшла на попелищі»

Меморіальна стела “Хрест пам’яті жертв більшовицького терору” споруджена у Ковелі.

Фото зі сторінки Сошичненської ОТГ у Facebook.

«Усе, що залишилося від прапрадідуся, це гудзик від його сорочки, якого прапрабабуся знайшла на попелищі»

У третю неділю травня українці вшановують пам'ять жертв політичних репресій.

Жителька села Запруддя Камінь-Каширського району Софія Литвин розповіла про свою родину, яку не оминули страшні події далеких років. Про це повідомляє Сошичненська сільська рада.

«Моя прабабуся Зінаїда Іванівна (Журавель) Харчук народилася 1913 року в селі Сошичне Камінь-Каширського району. Молодою вона вийшла заміж за красеня односельчанина Харчука Василя Федоровича. Молода сім'я Харчуків збудувала власну хатину, народили і виховали трьох дітей (одна з них моя прабабуся Паша – матуся моєї бабусі) і щасливо жили до 1939 року.


Моя прабабуся Зінаїда Іванівна (Журавель) Харчук народилася 1913 року в селі Сошичне Камінь-Каширського району.
 

Чоловіки родини Харчуків за скдадом характеру були вільнолюбивими, незалежними та мали сильне почуття гідності і дуже любили рідну Україну. А ще Василь Федорович був грамотний – умів читати. Тож не дивно, що вечорами у них збиралися односельчвни, щоб почитати та послухати заборонені владою твори про Україну.


Василь Федорович був грамотний – умів читати.
 

Був дуже важкий передвоєнний час.1939 pоку в час сталінських репресій прийшли вночі люди у формі і забрали з дому мого прапрадідуся. Більше прапрабабуся його не бачила. Деякий час він перебував у тюрмі міста Ковеля. Коли почалася німецько-радянська війна, влада вирішила знищити всіх, хто знаходився в Ковельській тюрмі. Приміщення підпалили і всі в'язні там згоріли живцем. Коли Зінаїда Іванівна за 38 кілометрів прийшла пішки до тюрми, то побачила тільки згарище. Стояла і гірко плакала. До неї підійшов незнайомий чоловік і промовив: «Тікай, молодице, якщо хочеш діток своїх побачити...»

Коли почалася німецько-радянська війна, влада вирішила знищити всіх, хто знаходився в Ковельській тюрмі. Приміщення підпалили, і всі в'язні там згоріли живцем. Коли Зінаїда Іванівна за 38 кілометрів прийшла пішки до тюрми, то побачила тільки згарище.

Усе, що залишилося від прапрадідуся, це гудзик від його сорочки, якого прапрабабуся знайшла на попелищі. Цей маленький гудзик, і досі є символом гідності, духовною ниточкою між поколіннями нашого роду.

Зінаїда Іванiвна залишилася у 23 роки вдовою з трьома малолітніми дiтьми на руках. Будучи трудолюбивою і досить мудрою жінкою, вона пережила лихоліття війни і зуміла поставити на ноги дітей. Тяжко працювала в колгості і в домашньому господарстві. Була прекрасною рукодільницею: ткала, пряла, вишивала рушники і сорочки. Деякі з них збереглися й до сьогодні. Прапрабабуся жила у гармонії з природою. Добре розумілася на лікарських рослинах, крім того вона знала багато прислів’їв, приказок, легенд. Уміла розпізнавати погоду за сходом Місяця і цьому всьому вона навчала своїх онуків.


Усе, що залишилося від прапрадідуся, це гудзик, від його сорочки, якого прапрабабуся знайшла на попелищі.
 

Бабуся Зінаїда була віруючою людиною, вірила в Бога, ходила до церкеви, а вдома довго стояла перед образами, вимолюючи щастя, здоров'я для своїх дiтей, онуків, правнуків. Вчила їх жити по правді, ніколи не лукавити і сумлінно трудитися. Прожила вона 73 роки. Заповіла поховати її на кладовищі села Сошично і одянути в український стрій. Сьогодні внуки і правнуки дбайливо доглядають її могилу і виконують її мудрі та повчальні заповіді. Ось така історія нашої родини, яку переповіла мені моя мама, а їй моя бабуся. Ми пам'ятаємо і з гордістю та смутком вшановуємо пам'ять дідуся, прадідуся, прапрадідуся».