... даю запрошення жінці, яка вийшла на дзвінок з квартири. Вона дивиться на мене і очі її наповнюються слізьми: “Люди, що ви робите? То мені і чоловікові — живим — запрошення немає, а людині, яка померла 10 років тому, ви принесли запрошення? Та де ж ваша совість?”...
... даю запрошення жінці, яка вийшла на дзвінок з квартири. Вона дивиться на мене і очі її наповнюються слізьми: “Люди, що ви робите? То мені і чоловікові — живим — запрошення немає, а людині, яка померла 10 років тому, ви принесли запрошення? Та де ж ваша совість?”
Відшуміли президентські вибори... З потужним Майданом. З виром пристрастей на виборчих дільницях, спровокованих кривотехнологіями синьо-білих...
Минув рік, упродовж якого шарм і великі надії, породжені народним Майданом, пішли у певний відкат... Чому? З чиєї вини? Судити про це — право кожного з нас. Головне, що ми сьогодні маємо право, можемо про все мати свою думку і вголос її висловлювати. “... Не зрадь Майдан!” — цей заклик щоразу дзвінким ляпасом б’є мене по обличчю. Незаслужено! А тому і по душі. Я ні на йоту не зрадила Майдану! Цього не зробив жоден з тих, кого я агітувала і переконувала. А хто зрадив? Чому є те, що є? “... Ти знаєш, в якій країні хочеш жити. Ми знаємо(?), як її такою зробити...”. Я і сьогодні стовідсотково знаю, в якій країні хочу жити. Але по році сигналів і (як тепер кажуть) посилів від влади на всіх рівнях, у роздумах, чи “знаєте ви, як її такою зробити”. Бандити не посаджені. Більш того, після легенького стресу, пригладивши пір’ячко, вони сипонули дружними рядами до виборчих списків кандидатами у депутати, під недоторканність. Гонгадзе далі розіп’ятий на хресті. Щирі патріоти, молоді хлопці, віддані справі люди — “нєвострєбовани”. Далі в честі і правлять бал українофоби, криворушники, хапуги, злодії та брехуни — “нєпотопляємиє” і ціла армія їхніх прихвоснів. Але сьогодні — про інше. Ось у такому настрої, з масою питань, на які немає відповіді, з сум’яттям в душі вирішила в цій виборчій кампанії не брати участі. Відмовилась від пропозицій. Думаю: спокійно собі виборцем проголосую за ті сили, які ляжуть на серце і моє поняття, та й все. Та ЗМІ щоденно “навантажують” проблемами на дільницях... Я — натура активна. Не витримала цього. І за останньою пропозицією стала членом дільничної виборчої комісії № 20 м. Луцька. За обов’язками понесла першу порцію запрошень на вибори в буд. № 51 по вул. Винниченка. І зразу ж зіткнулась з першими “заморочками”: – з 66 квартир в 13 не було запрошень; – даю запрошення жінці, що вийшла на дзвінок з квартири (одне). Вона дивиться на мене і очі її наповнюються слізьми: “Люди, що ви робите? То мені і чоловікові — живим — запрошення немає, а людині, яка померла 10 років тому, ви принесли запрошення? Та де ж ваша совість?”. Уявляєте цю картину? Таких випадків — десятки. Ще один з них виокремлю, бо йдеться про людину, що померла 18 років тому (!). Я її знала особисто. Це мати відомої актриси. Це ж треба було постаратись відшукати дані про людину, якої вже вісімнадцять років немає під сонцем... Одна і та сама особа записана в списках під двома—трьома номерами з легкими неточностями. Де ясно цілком, що це одна і та ж людина. Дуже поширеним є таке: одному членові сім’ї є запрошення, а іншому (іншим) нема. Саме так сталося і з моїм колишнім співробітником (виявилось, що він також проживає в цьому будинку). Або навпаки, всім запрошення є, а одному немає. В будинку № 25 по цій же вулиці з 82 квартир запрошення не надруковані аж у 45 квартир. І ці два будинки — не виняток, це така технологія. Уявіть, що робиться по цілому місту. Закликаю активних громадян, кому не байдужа власна доля, сім’ї і держави в цілому, — перевірте себе у списках. Ще не пізно. Не сердьтеся на членів комісій, вони не винні. І обов’язково йдіть на вибори! Лунають вже голоси з протилежного табору (на рівні нашої дільниці) — от, бачите, казали: “януковичі”, а тепер і “нашоукраїнці” повним ходом використовують технології. Отже, яка мета? В своє багно обляпати й інших. Хто чинить це? Як думаєте ви, лучани та волиняни, чи це не ті самі фальсифікатори, з якими вчинили занадто благородно, вчасно не взяли за штани та не “посадили в тюрми”. А вони сьогодні знову отруюють нам життя. Нам всім. Їх не перевиховати благородством. А де міліція? Де СБУ? Адже технології зі списками — це немала кількість людей задіяна. І це державно важлива справа. Питання є. Відповідей немає. Може, знайдемо їх разом?
